#Cheshires #супермінор #серцебиття_це_грати
Іноді настає таке відчуття, що весь день в тобі було якесь питання, на котре ти шукав відповідь. Якщо проводити алегорію, це як стосунки, але між тобою і тобою.
Ти намагаєшся знайти в собі відповідь, але її немає. Немає причин для роставання, немає причин для продовження.
І тут на слух припадають почуті сьогодні ж слова…
“Вже не тримає нічого
Лети…”
Я не бачу сенсу розповідати всю ту хімію, що відбувається в моїй голові, я цілком можу її пояснити, цілком можу її заблокувати. Втім я не маю причин для того, щоб щось робити.
Це був казковий місяць. Як там казав Олексій…”одне око плачить, інше сміється”. Ну чи інша його фраза “гарне – відчутя сім’ї, не гарне – відчуття про*баної сім’ї”. Не в буквальному сенсі, звісно ж. Він (місяць) показав, що я можу захоплюватись думками, знайти такого собі напів-соулмейта, і…відпустити його. З одного боку це важко, з іншого прекрасно. Ловлю себе на думці, що лише відчуваючи біль від якоїсь втрати, це показує на те, що ти все ще живий. Мабуть саме тому я це і роблю.
Дякую, Cheshires, за відповідь на моє питання…
“Тримай міцніше вічність в своїх руках
Роби так само, як ти читав у книжках
Пульсує в серці твій супермінор
Серцебиття – це грати
Жити життя – це грати хардкор”