Подивились Манускрипт ніндзя (1993)

Старі анімешки мають певний шарм. Не в останню чергу через те, що все що виходило після них – базується саме на них.

Сюжет розповідає як в одній з деревень трапилась дивна епідемія. В неї вирішили направити загін ніндзя, котрий був майже повністю знищений. З’ясовувати, що ж саме трапилось, будуть самурай-мандрівник Дзюбей і остання виживша з загону ніндзя – дівчина Кагеро.

Хоча аніме і має хронометраж у 1.5 години, якимось дивним чином йому вдалося вмістити історію, котру найчастіше знімають у вигляді 20-серійних аніме-серіалів, та й то, не завжди вміщують в один сезон. Персонажі колоритні, кожен наступний персонаж має свої особливі здібності, через що не завжди можна зрозуміти, що з ними буде робити наша відважна парочка.

Анімешки бувають під різний вік глядачів, і певні еротичні елементи в цьому анімаційному серіалі будуть не для дітей, тож це далеко не для “сімейного перегляду”, втім, я б сказав що перегляду це аніме дуже варте.

Якщо існують “топи” фільмів, обов’язкових до переглядів, то у списку таких аніме Манускрипт ніндзя точно мав би бути. Приємне графічне виконання, цікаві персонажі, який-ніякий сюжет. І все якось виглядає дуже живо і динамічно щоб сказати, що щось в ньому було не так. Тож…рекомендую 🙂

Ps режисером анімешки виступив Йосіакі Кавадзірі, котрий також відомий по своїй іншій роботі – Vampire Hunter D. Якщо вам сподобалась та анімешка, то…ця обов’язкова до перегляду 🙂 

Знову пєльмєшкі…

Робили сьогодні пєльмєшкі

Аж весь Дорохедоро перед очами пронесся..

https://www.tiktok.com/@doctorhaus0/video/7015688447616765186

Щоправда, не так все трагічно закінчилось 🙂

Друзі vs знайомі

Цікаво, наскільки ми (ми ж тут всі принципові?) сильно відрізняємо поняття “друг” і “знайомий”, настільки ж, фінально, нам без різниці, з ким ми перестаємо спілкуватись – з другом, чи знайомим.

Все до чого я прийшов – чим ближче ми прив’язуємо до себе людину (ок, прив’язуємось до неї) – тим більший шанс, що ми з нею будемо недовго. Найдовші контакти відбуваються з тими, з ким ми майже не спілкуємось…і хотів би сказати що це “загадковий світ”, але скоріш просто…хімія, фізика, і трішки віри в потойбіччя…

Полюбляю анімешку про Цільнометалевого Алхіміка…де двоє хлопців намагались оживити свою матір. І чогось їм не вистачало…якогось останнього інгредієнту. Думаю, що мова йшла про душу. Бо ж загалом, кожен з нас це просто ходячий холодильник, що складається з купи речовин…при правильній (чи не дуже) схемі, ці всі речовини взаємодіють, і от вам вже людина. Я готовий поставити під сумнів ідею, що є таке поняття, як “душа”, і перевести все у площину, що замість неї є “пам’ять”. Люди не пам’ятають, як прийшли в цей світ. Не пам’ятають, як вони зародились. Але якщо подивитись на котів і їх повадки (це дуже цікаво, насправді) – ти можеш побачити риси батьків у істоти, котра цих батьків не бачила. Тож, в певному сенсі, тварина передає іншій тварині всередині себе певну пам’ять, що відтворюється далі. Не дарма вважаються, що діти музикантів мають бути музикантами, а діти хірургів – хірургами. Бо це, знову ж таки, пам’ять. З цієї точки зору “Бог” (я не про релігію) є така собі Вікіпедія, котра має інформацію про кожного з нас.

Якщо піти далі, можна прийти до того, що зазвичай, люди з різними прізвищами відносились до різних регіонів проживання. От наше прізвисько відносить нас до недалекого, від нинішнього розташування, міста Броди. Наважусь припустити, що люди з певним прізвиськом несуть певну “генну інформацію”. Якщо такі люди роз’їхались по різних містах чи країнах, то є інформація, котру вони несуть в собі і собою. Як з вимиранням мамонтів ми втрачаємо певні сторінки історії чи розуміння всесвіту, так і коли люди з певним прізвиськом назавжди зникають – світ втрачає певну частину інформації.

————————————

Колись вважалось, що “в інтернеті є все”. Що “інтернет все пам’ятає”. Насправді, багато з того, що я знав, важко знайти в мережі. Навіть у площині технологій, втрачається певна “пам’ять”. Коли не стає людей, котрі пам’ятають про щось – ця інформація стає зайвою і вона зникає, бо нікому не потрібна. Повертаючись до попередньої теми – люди зникають з нашого кола, коли нам стає непотрібна та інформація, котру ми могли від них отримати. І тут вже неважливо, назвали ми людину “фруктом” чи “овочем”. Факт фактом…а фільм “Людина — швейцарський ніж” (я його не дивився) є таким собі прикладом, що навіть людина без душі (пам’яті?) може бути нам корисна. Тож я знову, намагаючись щось зрозуміти, трішки заплутав сам себе ще більше…нде…

Косплей і холодок

Повертаючись до Девіанта, побачив дивну закономірність. Якщо бачиш косплеєра, то в більшості своїй це дівчата (бо хлопціх косплеєрів не бачив) з рфії. Можливо, одну українку там зустрічав, але то не точно. Так от, що дивне, коли з безліч фотокарток ти звертаєш увагу на якусь конкретну, ти чомусь заходиш у профіль. Зайшовши – бачиш країну, з якої людина. Але, загалом, в тебе якесь “прохолодне” відчуття. Чи то образи такі, чи я не знаю. Просто типу як примару побачив.

В певному сенсі відчуття, що люди звідти мають якусь, грубо кажучи, ауру. Більш зрозуміло – якщо взяти середньостатистичну дівчину з Твіттера з рфії, котра постить “нюдси”, і порівняти її з середньостатистичною американкою з Реддіта – ти побачиш два кардинально різні підходи до знімків. Але то про нюдси, а косплей цілком пристойний.

Відчуття, що у людей якась могилка, котра “завжди з собою”. От якщо хтось бачив анімешку Шаман Кінг (стару, не нову, нову не бачив, не знаю), і пам’ятає там пару серій, коли Фауст з’явився, і отой “холодок” від якоїсь таємниці, котру приховує в собі персонаж – от і тут так.

Отака історія, про “руську жєнщіну”, котра і в “ізбу горящую войдьоть”, котру сама ж і підпалила…

Как будто дом наш залило водой..

..И что в живых остались только мы с тобой..

Порой накатывает такое чувство, будто вагон метро, идущий по тунелю. И вот один проехал, и у тебя есть какое-то время, прежде чем проедет еще один. Мне кажется, что минуты счастья это тоже что-то вроде такого. В перерывах между чем-то плохим и плохим у тебя тунель без вагонов…

Понимание жизни не приводит тебя к пониманию, как можно ее жить. Восприятие тех или иных вещей, когда ты находишь ответ на волновавший тебя вопрос – все это не важно, потому что в сути своей жизнь это как день сурка. Тебе предначертано жить изо дня в день, и…я бы сказал даже, что жизнь не день сурка, а сюжет “Когда плачут цикады”. Много вариантов развитий событий, которые ведут к какой-то одинаковой закономерности, потому что окружающие тебя люди словно запрограммированные роботы, не способные изменять свою программу. Искусственный интеллект без интеллекта..

Размышлял о том, что с одной стороны это хорошо. Это создает некое постоянство. Если жить в каких-то грубо очерченных рамках, можно прогнозировать дальнейшее развитие той или иной истории.

Кто-то написал пост о том, что не знает для чего он ведет блог и вообще ведут те или иные люди. И размышлял над тем, как его лучше оформлять и в целом. У меня никогда не было вопросов для чего мне блог – всегда казалось, что он для поиска тех или иных единомышленников. А сейчас он просто мой лучший друг. С которым всегда можно поболтать…хм…получается, что у меня несколько лучших друзей..

Современное аниме такое современное…

c07084ed8cc9c3dcec0166ec358c0902f3cd973fr1-850-478v2_uhq
#anime #мысли

смотрим значиццо мы аниме с незамысловатым названием “Милый во Франксе”. Аниме в духе Евангелиона (всмысле много спи***но), но главное отличие – в кабине два пилота. На фото выше их расположение, на фото ниже…э…тоже

Либо я неправильный, либо аниме… О,о

normal_1522059131