…
Якось я вже питав себе, що таке “контрольоване руйнування” в моєму сприйнятті. Чи існує воно? Чи це лише бажання його бачити таким? Коли підривають будинок, наприклад, який “під знос”. Хіба не може щось піти не так і не буде жертв? Як в тому випадку з пістолетом і Болдвіном…
Пробую видалити Стім (бо ж окрім номера картки, пароля, іншого їм ще треба, щоб я дав номер останньої транзакції здійсненої через Вебмані. ВЕБМАНІ, КАРЛ! Котра в нас не працює…), видалив акаунти Редіт, видалив Хамбловсько-Фанатікалівське і інші ігрові місця. Юплей, Епікстор, Діскорд, Індігалу, зніс з телефона і комп’ютера Інсту (бо ж технічно акаунт не мій вже), телеграми, вапапи, що там ще…Скайп не резикнув, бо там одразу видалення профілю майків, а….я вже зніс якось їх йобаний “хмарний сервіс” зі своїми даними з робочого столу. В тому числі саме таке похерився єдиний шанс не забувати дні народження, бо там був блокнот з цими датами. Список, мабуть що, не повний. Всі ігри з комп’ютера, всі програми що не потрібні, в тому числі з телефона. Все понеслось у пітьму. Кинув на продаж стіл. Кинути ще маю на продаж ровер, про який на днях писав як “свою гордість”. І я не дуже розумію, де зупиниться цей потяг…зупинкою стало спілкування з Дашею. Досягнення. Я його “призупинив”. Тільки зараз я питаю сам в себе “призупинив? Серйозно?..”
І я не вважаю когось винного в тому всьому. Тобто ми знаємо, що тригером може бути будь що. Коли стакан переливається через край немає розуміння “останньої краплі”, бо ж в тому винні всі краплі, що були в ньому.
Все життя “мій стакан” знаходиться на межі не те що переливання через край, а того що він впаде і розіб’ється. Щоб цього не сталося я маю кожен раз розбризкувати всю воду з нього. Щоб хоч трішки ще побути десь тут. Можна винити кого завгодно в чому завгодно. Але на нервовій почві я видаляв свої акаунти ще пів життя назад. До перших відносин навіть.
Вибачаюсь кожен раз за те що я такий, але не можу не пояснити який я, не щось зробити з тим що маю. То ж, то ж…
Хтось ріже свої вени, а я ріжу своє життя. Відрізаючи від нього спогади, відчуття, людей, речі. Тільки це дозволяє мені жити. Тільки розуміння цього може викликати сльози, як єдину емоцію того, що ти все ще живий.
“А ты говорила,
что небо играет со мной.
Всё что угодно,
но не такой ценой.
Всё что угодно,
но не такой ценой.
Всё что угодно,
но не такой ценой…”(с)Весна в Сан Бликко
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.