Як приклад своїх вчинків я привів з останнього – Будяка. Сказав, що вивіз кішку, котра настала не там де треба, не дивлячись на те, скільки років вона була у нас. То мені тільки у вухах одразу заграло:
“Я забыл, я монстр! Поднимите мне веки
Руки мои изломались в извечной мольбе
Я убил так просто, я убил человека в себе”
Мій психологічний стан і мої дії можуть здаватись жорстокими, і навіть, більш того, на наступний день я перепитаю себе, чи вірно я зробив. Але в тому моменті і в тій секунді, коли приймається рішення, в мене не виникає питань, чи вірним є те, що я роблю.
Насправді, я не роблю необдуманих речей. Просто я не можу надати приклад формули, яка б усе пояснила. Та й треба? На монстрів і диваків, нині, шалені черги…
Засинаючи чи прокидаючись – думайте про те, який я монстр. Бійтеся моїх дій. Бо, загалом, страх і дружба – це одне і те саме. Просто соус різний.
Мені не подобається, що люди пропускають мимо вух і очей те, що я роблю для них. Та чи можу я щось зробити? Іноді мене сприймають несерйозно через мої габарити, іноді через надмірну балакучість. Добрий і відкритий Руся мало кому потрібен..що ж..
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.