Косяк

Днями (можливо, сьогодні вночі) планував зробити роботу. Одна пісня дуже синхронізувалась якось з людиною, яку я днями згадував у роботі. Ми з нею колись перестали спілкуватись. Але вона продовжує надихати мене на творчість. Це дивно, мабуть. Вростати в людину, який ти не потрібен. Але як є. Мені іноді здається, що тільки через біль ми можемо створювати щось прекрасне. Тому ми кожен раз і шукаємо його. Саме біль, а не відчуття потрібності. Я хотів попросити в неї дозвіл на використання частини її роботи в своїй роботі, але не стану її ще більш турбувати. Буде достатньо сігни на роботі, щоб було зрозуміло про кого вона. Хоча так би образ був більш повноцінний, якби все вдалось так як я хотів.

Половина нашого життя складається з реальності яка нас оточує, взаємодії з людьми, спілкуванні, зустрічах. Інша половина з речей, які ми собі надумуємо в голові. Тих, що ми малюємо, уявляємо. Мені хочеться сказати “треба просто відпустити людину”, але такі люди як я не вміють цього робити. Максимум, через великі зусилля, вони можуть тільки не виникати в житті людини напряму, спостерігаючи зі сторони за ними. Ніби “охоронячючи”. Тому я по тихому створю ці кілька робіт, які собі надумав. Не згадуючи напряму. Бо часом краще що ми можемо дати інший людині – це спокій від себе.