Нові Правила

Хоча останній переїзд і трапився вже майже три роки тому, внутрішньо я відокремив дещо інший період, котрий почався (чи, скоріш, закінчився) з моєю військовою службою. Саме тому я назвав його Zero. Я вже згадував про це якось раніше, тож не буду повертатись.

Ключовою особливістю цього періода стало обнулення. Власне, можливо тому мені і спало на думку його так назвати. І як я сам помічаю, в першу чергу це стосується взаємовідносин з людьми.

Раніше моє сприйняття було таке, що якщо ти перестаєш з кимось спілкуватись – це є фінальною частиною вашої історії. І більше ніколи ні ти, ні інші люди не мають виникати в твоєму житті. Але останні кілька років це змінилось. Я замислився над тим, що наш вибір про те, чи спілкуватись з кимось, ділиться на дві речі. Перша з них це причина, через яку ми спілкуємось з кимось і через яку ми завершуємо наше спілкування – тобто чому ми прив’язуємось чи відв’язуємось від людини. Друга – наскільки для нас критичні ті чи інші моменти у спілкуванні, риси людини, і з чим ми можемо змиритись, а з чим ні.

Тобто, якщо виникає якась стресова ситуація – спілкування закінчується. Настає період переосмислення. Ми вирішуємо, наскільки ця ситуація вплинула на нас. Чим саме вплинула. Що було тригером. Якщо виявляється, що тригером є не випадковість, а риса характеру – ми стаємо більш принциповими і не повертаємось до спілкування, бо в нашому віці риси характеру не змінюються. Хіба що за деяких, дуже окремих випадків (як то війна), коли певні речі в нас просто не можуть не змінитись. Якщо тригером є якась ситуативна історія – ми починаємо розмірковувати над тим, наскільки дійсно була якась проблема, чи ж, справа просто в тому, що в певні моменти ми більш вразливі, і наша нервова система хибно вмикає запобіжник. Бо з часом в кожного з нас в голові є вже безліч запобіжників, які ми називаємо життєвим досвідом. Саме тому люди тягнуться один до одного. Вони намагаються бути поруч з “такими ж”, але коли трапляються відмінності – спрацьовує захист. Захист власних кордонів, захист внутрішнього комфорту. Захист родини. В кожного завжди є щось своє.

Іноді я все ще лишаюсь критичним. Історія про наступну роботу буде якраз тим випадком, коли критичність перш за все. Бо це історія про несприйняття тебе як того, ким ти є. В іншому ж…

Взаємовідносини людей, котрим “за 30-ть”, нагадує мінне поле. Точніше спробу перейти його з заплющеними очима. Тільки розуміючи розташування мін, ти зможеш залишитися живим. Тільки знайшовши серед них дорогу до іншого – ти зможеш з ним взаємодіяти. Тобто слід визнати, що з віком наша комунікація з іншими людьми стає значно важчою. І хоча нам здається що ми не змінились – досвід нікуди не дівається. І він є як у нас, так і в іншої людини. Питання лиш в тому, як ви плануєте сприймати цей досвід. І що кожному з вас необхідно насправді.