To Be (Ми з тобою як книга…)

Текст не відповідає думкам, хоча смішно що далі заграла “В подушках”…

Зима буде важкою бо треба багато підготувань. Багато грошей. Сподіваюсь, що далі вдасться їх заробити щоб провести обидва будинки через зиму. Чому я так вхопився за Грецію? Не через те що нам потрібні гроші на зиму. Я зароблю. Буду працювати більше, але зароблю. Все буде.

Думки зараз темніші за мене. Я нагадую ту імунну хворобу, котра бачить здорові клітини хворими і знищує їх. Якби я був зараз відвертий з тою є Кас, ми б з нею вже не спілкувались. Не в тому сенсі що я її вважаю в чомусь винною. Ми вже розмовляли що винен в тій ситуації тільки я, що вирішив спитати що не так. Я не міг зупинитись завжди в тому щоб допитатись, ти ж не могла зупинитись, щоб потім не піти і не лягти спати, а щось довести. Сказати останнє слово. Повертаючись до Греції…

Мені здається, що мені треба своя “Греція”. З одного боку. З іншого Оксана перепитала, чи “збираюсь я тут залишатись (в місті)” – дивне питання. Матері все пояснив. Нормально. Ти не є чужою людиною. Просто ми кожен в своєму кутку. Я б хотів бути тобою, мати можливість поїхати кудись на інший край світу. Зникнути в якійсь країні від всього світу. Не від тебе. Від себе. Подивитись – як воно, коли ти знаходишся десь там, де тебе ніхто не знає і не розуміє, і не робить вигляду, що розуміє. Бо ти не розумієш себе навіть сам.

Але маю бути тут. Щоб в тебе був шанс це зробити. Сіренька дитина в нас лишилась по-перше, по-друге друга “дитина” з відірваним генератором. Все зроблю, все залатаю. Ти ж знаєш, що мені завжди важче залатати діру в собі, ніж в чомусь іншому. Ловлю себе на думці, наскільки там зміг зробити легші/кращі умови на отакі випадки, коли доби немає світла.

Альтернативний варіант піти на службу якщо ти лишишся тут. Але я не хочу тої дурні знову. Просто бо бачив її зсередини. Вистачило з мене.

Пігулки. З ними важко. Не з ними важко, важко зі мною. Іноді вони здаються рішенням “в моменті”. Знаєш, це нагадує моменти коли ти хочеш зробити з собою щось брудне, в сексуальному плані. Щоб відчути наскільки ти низько опустився. Щоб з цієї нижньої

Ремарка. Послухай Omana – Не погаснемо

“Всі твої синці, шрами і рубці я зацілую
Вирішальна мить, біль іще димить
Та нам ще треба йти
Я дам тобі сил, я твій еліксир, тебе зігрію
Бо вдвох ми за десятьох

І ми з тобою не погаснемо ніколи
І ми з тобою не погаснемо ніколи”

Вони непогані місцями. Так от. Щоб з цієї нижчої стадії піднятись і йти далі. Я не знайшов речі, яка нижча за пігулки. Ти ж знаєш що я не про наркотики і паління. Тому часом здається, що пігулки це і є самий нижчий ступінь. До якого хочеш спуститись, але тобі потрібні ні вони. Тобі потрібне ще нижче.  Можливо тому згадав за службу. Нижче вже немає куди…

Їсти в лєчєбніцє скислі макарони в мене теж таке собі бажання, особливо враховуючи що я буду не в стані військового і без привілегій у вигляді, хоча б, телефону. Якщо б я був Данте, це був останній рівень.

Світає. В ці часи я звик повертатись у ліжко до тебе, але я вже виспався по-перше, а по-друге в ліжко пусте. Я його переставив, до речі. Крісла теж. Мене нудило від тої ж атмосфери що була тут з дитинства. Я хотів змін. Тому немає телевізорів. Тому дзеркало і інше переїхало. Мати сказала “робишохош” умовне, бо знає що гірше я тут навряд чи зроблю. Треба трішки світла додати, у всіх сенсах. Було б чудово з’їздити разом і до Сашки і в Одесу до близьких. Якщо буде можливість – зробимо. Власне, відповідь Кас, коли я написав що наче ти думала що я поїду до неї:

“Ну, я думаю, ми не вважаємо себе в романтичних стосунках? Це глибока дружба, сповнена кохання. Але для мене це не романтичні стосунки. І я не думаю, що вони такими будуть. Тож я знаю, що не становлю загрози для твоєї дружини.”

Смішно себе сприймати з іншої сторони. В сенсі що ти завжди думаєш “все можливо”, не в сенсі що ти дійсно кудись до когось поїдеш. Але коли людина ось так каже. Воно якось відштовхує тебе від неї. В будь-якому випадку це беззмістовно і немає сенсу. До нашої сварки я скинув їй лайв “Пиши моє ім’я”, я скинув їй приспів, переклад. Але ж ти знаєш, що там є ще про:

“Спробуй ще, ти так звикла рвати мене на шматки
Твоя посмішка ніж, і все буде добре – слова
Не можу тобою напитись, роблю ковтки
Я вбитий тобою, ти жива”

Як бачиш. Я досі тобі на них скаржусь. Через те, що я не отримую те відчуття, яке б хотів. Коли їхав вчора, скинув їй голосове що потрібна підтримка. Але часом здається, що цей дзвінок я мав зробити собі, чи, скоріш, Sa. Sa зараз в такій глибокій клітці, бо верх взяв я старий, звичний…Sa тут безпорадна. Можливо тому я стільки плакав за ці дні і знову починаю. Бо поки звичний я думає як все зруйнувати, вона плаче від того, що їй не вдалось побудувати клітку навколо нього. Звичного мене…це дуже нагадує той фрагмент з Переповненої кімнати. В кінці. Мабуть було б легше, якби мене теж було б двадцять. А не двоє. Агресор і жертва, фактично. Ти ж розумієш, з моїм технічним діагнозом і цим дописом, на скільки часу я можу опинитись в “лєчєбкє”. Але ти знаєш, що моє головне гасло це “свобода або смерть”. Тому…тому.

Закінчу думку піснею, яка тільки що сама заграла.

“Ти бережи себе, я тільки прошу бережи себе
Як я просив забери, але мене було багато

Крові попив, сам себе накрутив
Сам себе відмінив, сам я слабкий
Сам, сам, сам, сам
І навіть коли тобі це вже не потрібно

Ці всі проблеми не мої,
І не твої –
Навіть не сподівайся.
Моя в мені, твоя в тобі
І нам не треба в це тикати пальцем..”