Певним сенсом, гроші є гроші. Хоч куди б ми не збирались далі. Тож..може воно того варте? Всяк, стільки грошей я не зможу заробити десь за такий короткий час. Плюс інші від мене відчепляться зі всякими роботами. Чим погано, на?..
А не вийде то не вийде. Там будемо вже думати..
Знаю, як певній людині важко читати безліч негативних думок тут, але це таке собі відображення внутрішнього світу у зрізі останніх подій в житті. Я думав, що після переїзду зникне блог і якось лишити Нотс, але Нотс, так само, зникне як і ОФУ. Буде інше, буде інакше. Буде без старих людей там. Буде чеською. Буде інший світ. Мене тішить ідея, що я виріжу скальпелем все своє життя до 40 років, щоб почати нове. З якимись певними контактами, але не більше. Взагалі, я б лишив максимум 5 людей, яких знав. І то, здається, це забагато. Якось Дар’я одна. В іншому…я питаю себе, кому я потрібен такий, який є? І не знаходжу в собі відповіді на це питання. Не хочу засудження, не хочу зайвих питань. Саме для цього і потрібен скальпель.
Мені подобається оцей блог, наприклад https://www.tumblr.com/redpanther23/ – життя людини, образ, творчість, машина. І хочеться щось таке. Жити сьогоденням, мріями, планами. Десь їздити, щось бачити, знайомитись.
Іноді здається, що це навіть не стільки про плани, а така собі обіцянка комусь. Виборювання права на своє майбутнє. Ти кажеш, на що ти згоден. Що ти будеш робити, як ти будеш жити. Що зміниться в тобі зсередини і ззовні. Скільки кроків готовий зробити, яких раніше не робив, щоб мати те, чого хочеш.
Я розумію ціну і час, які слід буде віддати. Десь п’ять років на робочому контракті, ВНЖ, вивчення мови, здавання на права, на громадянство, вивчення традицій, середовища. Це великий і довгий шлях. Але це буде шлях до себе. І все це, що відбувається зараз, це не “перед”, це вже теж частина того шляху, котрий веде тебе до мрії. На початковому етапі важливо вижити і не накосячити, зробити підгрунтя для свого майбутнього. І просто йти до своєї цілі, по маленьких кроках.
Телефона вже більш достатньо, щоб не закидати фото творчість. Буду знаходити час, розвиватись, відволікатись. Хто зна, може в майбутньому саме фото стане для нашої сім’ї одним з основних джерел доходів. Чим погано їздити Європою своїм “запакованим” Трафіком, фотографувати, зустрічати нове, і…просто жити?..чи так багато нам треба?..
З часом речі починають сприйматись по іншому, так і зараз. Трішки менше про рокстар, трішки більше про лівін фрі, а тому це:
..We ain’t got no money
We’re just living free
I just wanna be a rockstar, baby
Be a love fuelled junky
Live out movie scenes
I just wanna be a rockstar, baby..
Більше про завтра. Звісно, хочеться щоб це “завтра” було не десь у неосяжному просторі, а наступним ранком. Прокинутись разом у іншій реальності. Хай і з незвичним графіком, та…що таке робочий графік у порівнянні з напів-в’язничними правилами?
Коли в мене починають з’являтися сили для інших, є розуміння що потрошку одужую. До повного одужання у всіх сенсах ще далеко, плюс фюзеляж надто вже побитий.
Легше жити і прокидатись, коли маєш ціль. Плани якісь. Тут є певна двійність. Чи може будувати плани людина, котра ще пару постів писала про “застрелитись”? Цілком. Просто це дві зовсім різні людини і різний розвиток подій. Тобто, легше говорячи, буде або так, як хочу я, або ніяк. Або я служу так як хочу і там де хочу, або не служу зовсім. Бачите, нічого важкого в моїх, здавалося б, взаємовиключних твердженнях..
І справа не в тому, що нас кинуть тупо як м’ясо після 30 днів навчання. Справа в тому, що люди навіть не розуміють, куди вони попали. А я розумію, більш ніж…саме тому розумію, чим для мене це закінчиться.
Звісно, мені хотілося б перевестись в іншу частину, послужити там до кінця війни, а потім?..
Потім ми поїдемо нахуй звідси. Не суть важливо, у комп’ютерній частині я буду служити далі чи там, куди мене кинуть. Я виживу. Як той паразит, котрого неможливо знищити. І ми поїдемо, як тільки це стане можливим для чоловіків. Мені не настільки важко вивчити німецьку, наскільки жити в країні, система якої вбачає в тобі лише шмат м’яса з автоматом.
Мабуть, більш зваженого рішення, від мене не слід було чекати..і ця думка буде єдиним, що за будь-яких умов заставить мене все це пройти. Просто щоб не мати нічого спільного з цією системою…
Чи замислювались ви колись, з якою музикою асоціюється ваше життя? Повсякдення. Чи “вся дорога” в цілому? В мене завжди так, і кожен день з чимось асоціюється. Люди асоціюються, події. Навіть спогади мають свій саундтрек. Продовжувати читання Якщо твоє життя – кіно, який би в ньому був саундтрек?..
Не впевнений, на якій сходинці цієї драбини я знаходжусь зараз, але, мабуть, це останнє. Але на моїх умовах. Добрий продавець знає, як цілеспрямовано завищити ціну, щоб потім зробити знижку і вийти у плюс. Щоправда, боюся що тут я, як завжди – вийду в нуль. Та й…у цілому, в мене одна з книг на читання була “Менше нуля”. Тож…де я зараз?..
Думаю, що зарано чітко щось визначати. Забагато змінних, що не залежать від мене. Втім…зараз я лежу з продовженням свого ГЕРХу, тільки на лікарняному ліжку. Що буде далі – підкаже понеділок. А до нього ще три дні.
Підлікуватись, розібратись зі справами, відійти. А там як карта ляже…
Я майже змирився з тим, що треба їхати на навчання. За однієї умови – вони будуть у Чернігівській області. Ну або ж..як буде…
В будь-якому випадку, в першу чергу треба підлікуватись
…забудь про макияж.. Продовжувати читання Еб…шь, Альбина, еб…шь…
..і Корсунь непоганий варіант. І звучить мило, і природа є. Ще б хоч один з варіантів будинків підійшов, і…”можливо це і є саме те. Те що мені так треба..”(с)Ostriv
Ото побачив і ото прям…от…ото от. Продовжувати читання Закохався в проект
За часів, коли прогулянки рахувались не “фігасімипройшлі12тисячшагов”, а…
Вираховувались по мапі 2Гіс’у. Бо ж..які там в сраку крокоміри? Ніжки записували відстань краще, ніж пристрої…
Якби я доїхав до Одеси, то, мабуть, щоб спробувати відтворити цей маршрут. Типу “слабо?” 🙂