Категорія: Віршове

Тим часом, в паралельному всесвіті…

Я фз чи то успіх, чи, але..

Ще ніколи мої ноги не були так популярні ^_^

Взагалі, той допис був про використання зробленого самотужки засобу для латексу (для вдягання і блиску) за рекомендацією ChatGPT. І був більше про те, що дурний я купився на його рекомендацію))

Смішно, що дописи з вивіреними роботами збирають менше вподобайок (і це завжди), ніж знімок, який ти робиш як такий собі рофл. Шкода, що ця аудиторія цікавиться виключно конкретно взятим знімком, а не творчістю в цілому. Але…ми ж за просування? Ці вподобайки підіймають твій профіль вище, роблячи його більш впізнаваним. Тож іноді є сенс піти на певні жертви, аби здобути щось більше.

На тому тижні я заохотив нігтьових фетишистів, на цьому латексно-ножних. Хлопчик Руся, (майже) 36 рочків.

Не завжди шлях може бути прямим. Частіше він хвилястий. І я знаходжу себе в цих хвилях. Створюючи себе і світ навколо. Більшість творчості я тут не публікую, а хто знає де той знає. Сплив в думках вірш Якімова, котрий я тут згадував 7 років тому. Резонує.

“Вы не умеете хранить чужие тайны
Имена людей как карточки в колоде
Из-под полы в игре роняете случайно
И это шулерство, как будто, даже в моде.

Вы не умеете хранить чужие тайны
И доверяя вам
Очередная жертва,
Шажок навстречу сделает случайно
И будет вскрыта
Как письмо с конверта.

Читайте ж вслух,
Доходчиво и прямо!
И громко смейтесь,
Чтобы слышал каждый.
Вы не имеете хранить чужие тайны
А остальное, как-то,
Мне уже не важно…(с)Ваня Якимов”

В безодні

Я наповнюю себе, але не думками –
Тим, що можна робити лише віч-на-віч.
Я роблю те, за що було б соромно моїй мамі
З чим іду все життя пліч-о-пліч.

Я заповнюю в собі свою порожнечу –
Розквітаючи в тому моменті сотнями барв
І не знаю, зцілю себе більше, або ж скалічу,
В тій безодні, яку я собі загадав.

Трохи втомлені, заціловані і пом‘яті…

..Не шукай мене в кавовій гущі, шукай у м‘яті..

Люблю поезію Сергія Локшина…щось в ній є, завжди близьке і зрозуміле…

“Як людина, що за вечір може закохатися двічі, а то і тричі,
Я побуду вразливим, скажу тобі це у вічі:
Я чекав тебе цілу вічність.

Так, навчитися це казати — складний процес.
Бо спочатку всі трохи наївні, як зранку секс.
Трохи втомлені, заціловані і пом‘яті.
Не шукай мене в кавовій гущі, шукай у м‘яті.

Не ховайся від мене у темряву, у куток.
До таксі через місто, до мене — один ковток.
Один доторк прекрасно-шалений з ударом струму.
Я зіграю тобі, бог робив мої срібні струни.

Тож, цілуй мене вже і багряна кажи «Твій хід».
І тоді неважливо, куди там летить шахід.
Скажу більше: тоді вже Хадід не така і Белла.
Обережно з дверима, над ними висить омела.

Зранку ти полетиш на Захід, а я до снів.
Потім ти до снів на одному з легких човнів.
Я ж до Мексики, танцювати життя з мерцями.
Потім ми поміняємося місцями.
Потім ти занотуєш у nota bene:
«Якщо раптом захочеш пригод, це тобі до мене».

Потім ти на світанку стривожена набереш
І спитаєш «Чи наш роман не синонім меж?»
Але бог так малює нас, зайняті всі триноги.
Ось і все, відбій повітряної тривоги.”

Емоції – паливо життя

Зловив себе на думці, що зараз я нікого не люблю. Ну, тобто. Мова не про взаємовідносини, там то все так. Мова про людей. Тих, хто б надихав чимось. Щоб сидиш і думаєш “гм…зараз напишу думочку, а може це викличе в людині якийсь відголос”.

=========

Цікаво, що останнім часом нічого не писав, і два записи поспіль були композиції одного і того ж гурту…

========

Так от. За останні не пам’ятаю скільки часу, мабуть не було в житті людини, котра була б емоційним сірником, котрий запалив те відсиріле багаття, котрим я є…більш ніж пів року? Мабуть..І це не те щоб хвилює, скоріш ти просто не можеш зрозуміти, що тобі дає той досвід, котрий за межами звичного життя. Тобто, от, наприклад – в тебе тече кран. Ти його робиш. Ти переживаєш стрес. Ти отримуєш якийсь досвід на майбутнє. Тож цей стрес заміщує отриманий досвід. Досвіду щось я не бачу в тому всьому що є, тож відчувається це все одним простим словом – “застій”.

Не хотів це знову приводити до якоїсь такої думки, але зараз якщо твоя творчість не збирає гроші на Байрактари – це автоматично означає, що ця творчість не має значення. Тобто будь які прояви твого внутрішнього світу розбиваються о реальність, яка існує кілька років. Бо все має працювати на війну.

Будь-яка річ в нашому житті може мати кілька різних профітів. І навіть якщо вона не приносить донатів на дрони – це не означає, що те, що ти робиш, не має існувати. Ні, не для тебе. Бо для тебе все має значення, що робиться тобою. І це головне. І важливо це не забувати, бо ж окрім “прямої допомоги” є ще безліч прикладів непрямої.

====================

В певному сенсі можна сказати, що світ навколо втратив кілька кольорів райдуги, тим самим зменшивши вибір для нас серед того, що може приносити радість і надихати. Відповідно, важко знайти натхнення в тих, хто сам не знає де його знайти і в чому, або кому.

В голові спливли одні слова, а натрапив на інші. Сподобався рядок, вірш авторства Наталки Очкур. Ним і закінчу думку:

“За вікнами – дощ. А на серці пустеля,
Цілують квітки у вологі вуста
Краплини води; ну, а жорна все мелють,
Мірошник розвозить печаль по хатах.

Чому ти пішов? І чому я щаслива?
Чи час вже збирати каміння мені?
На серці туман, а за вікнами злива,
І те, що наснилось – немов уві сні…”

Мы вернемся домой…в этот солнечный год…

..2007?..Где все еще ждешь?..

“Порой наступает минута молчанья,
И звук в голове – так похожий на шепот
Срывает все мысли, снимает все грани
А ты, мой малыш, стал не так уж и робок.

Исчез волчий взгляд, и надежда на что-то
Уже не таится в потерянном прошлом.
А то во что верил, и что считал главным
Осталось в душе недалеким и пошлым.

Ну что же, ступай! Если выбор был сделан.
Не важно совсем, в чью же он пользу.
Хочу, чтобы цвет у полос был лишь белым,
А что на бумаге – останется черным…”

Дивина

Стикнувся з дивним явищем. Точніше не дивним, але про це трішки пізніше. Спочатку про те, що було спочатку. Продовжувати читання Дивина

Іноді

Ти знаєш,
Іноді так хочеться втекти
Забути про реальність,
Зануритись
Туди – де не потрібно битись
Де зможеш всього разом
Досягти.

Втекти з очей, з думок
Усіх охочих
І творчих тих очей, очей робочих.
Де будеш сам на сам
Зі своїм “ти”.

Сон (В летнюю ночь)

В моем мире она не курит и пьет латте
Мятный или фисташковый –
То ли важно?
В этом мире она управляет кафе
На работе выглядит очень важной.

В этом мире рек затоплены берега
Скользкие, словно мокрая глина,
Повсюду доски
Подскользнуться, упасть – стремится нога
И оказаться на дьявольском перекрестке.

Из колодца холодная словно лёд
Льется вода на мимо людей прохожих
В этом мире тебя ещё кто-то ждёт
Платье в горошек.
Странное. Так не похоже.

Все закрывается. Ночь. Ты идёшь домой.
Люди приветливо отзываются “Добрый вечер!”
Теплый, тебя окутывающий, летний зной.
Словно кто-то плохой и очень злой
В городе этом ночью тебя не встретит…