З серіалів, які мені припали до душі, був один про який я не розповідав. Я планую передивитись його, щоб відновити спогади і відчуття. Пам’ятаю, що мені подобалась музика в ньому. Дещо меланхолійна.
Здивувався, що два роки тому в мене був однойменний допис. Я думаю, що назва дописа відповідала теж назві цього серіалу. Загалом в ньому йдеться про чоловіка, котрий переїжджає в нове місто і планує почати все з початку. Раніше в нього були проблеми з алкоголем, тож він намагається відійти від минулого і йти далі. Але певні складнощі в житті повертають його до попереднього шляху, і від нього всі відвертаються.
Я намагаюсь жити життя, але іноді це дуже важко, бо всі твої плани і потуги руйнуються через реальність, яка просто не дає тобі випливти до берегу. І це не є зараз про спогади дворічної давнини. Тобто не думки про самогубство чи ще щось – просто часом приходить розуміння, як важко вивезти цей світ на своїх плечах. Я зараз далі від самогубства ніж будь коли, тим дивніше було дивитись той фільм днями, з розумінням що ти знаєш як воно, і тебе більше лякає не те що ти бачиш, а те що ти хочеш сказати “е ні…ти це не так робиш, дай покажу як…”.
Мені тоді не вдалось викреслити себе з цього світу, і мені стало цікаво як воно буде, якщо зробити все навпаки. Якщо спробувати його жити? Це життя, не дивлячись ні на що. Я не боюсь ТЦКшників чи блокпостів не тому, що я вірю в свій статус. Фактично, за цим статусом, я мертвий як військовий. Мені цікавіше інше – от схопили мене десь. Бусифікували. Що далі? З тими електронними реєстрами і іншим…де про тебе знають більше, ніж ти сам. Як я пройду ВЛК і де опинюсь? Це була б пригода, приблизно так я це відчуваю.
Мені дали шанс жити вільно, і я ним користуюсь. Іноді це важче, ніж хотілося б. Іноді незрозуміло. Але я пробую, як можу…