Позначка: думки

Маніфест (розмови з Дар’єю)

“Істина в тому, що такі люди як ми з тобою – є самодостатніми. Факт. Що ми соціальнозалежні – це вже інша історія. Але ж ми і не плануємо “жити з цілим світом”. Тож об’єктивно. Що для таких як ми головне в іншій людині, яка має бути поруч?
1. Прийняття нас такими як є. З потребою у додатковому спілкуванні. Чи всі люди дадуть таку можливість? Ні.
2. Можливість ділитись чимось і бути почутими. На прикладі твого “співробітника” – він вже не пройшов цей тест. Виходячи з попередніх думок.
3. Теплість взаємовідносин. Ми готові давати тепло і хотіли б його отримувати. Не за “добре виконану команду” (як у собак), а просто. Бо в нас вбачають живу людину. Тож якщо людина сама по собі до тебе “тепло” не ставиться, чи не йде на контакт – це не про те, що проблема в тому. Просто або у вас немає конекту, або людина не сприймає тебе (читати пункт 2).
4. Спільний досуг. Важливий пункт. Бо без спільних справ взаємовідносин не існує. І це про те, що ви або кудись разом їздите і це подобається, або ж дивитесь/слухаєте/читаєте щось, про що потім можна поговорити.
5. Майбутнє. Взагалі це не про “наші” взаємовідносини, а взаємовідносини в цілому. Люди мають бачити спільне майбутнє. В спільному місці. В спільній реальності. Якщо люди в нашому віці не бачать спільного майбутнього – це означає, що в них вже закладені різні шляхи. Вони не зміняться з часом. Просто ще більше розійдуться. Тому вже на цьому етапі важливо ділитись і чути про те, як людина бачить себе років через 5-10, умовних.

Здавалося б, це все про “базове”, але ми нехтуємо приблизно 3 пунктами з 5 щоразу, і думаємо що проблема в нас. Але проблема не в нас, а в тому що просто ви різні люди. З різним уявленням/ставленням до життя.”

Про щастя серед людей високого духовного розвитку

“Як і раніше – думаю прямо протилежне. Тобто чим більш низьке бачення у людини, тим…легше їй живеться. Візуалізуючи просто уяви це як горизонт. Чим далі відкриваються тобі види – тим важчим ти бачиш свій шлях, бо там гори, каміння річки. Якщо ж ти “летиш низько” і бачиш тільки дорогу попереду якої дерева – тобі все здається легшим/простішим. Як приклад – я думаю, що самі сумні люди були б ті, хто знав про те як він помре. Наразі я до них відношусь, в тому сенсі що моє нинішнє бачення життя показує, що не від хвороби якоїсь. Був дивний час, дуже давно, коли хотілось взагалі захворіти чимось невиліковним, щоб мати “чіткі терміни”.

Але повертаючись до людей, які б знали як їх не стане в цілому – вони знали чим закінчиться, і постійно б про це думали. Так само і ми – постійно думаємо про те, “а що ж там ще трішки далі за горизонтом”, і розуміємо, що місцями ми все одно не дізнаємось всього. Тому…мабуть треба просто жити бажанням. Сьогоденням. Хочеш розвестись? Розводься! Ти завтра можеш знову одружитись, а може і з тією ж людиною, якщо ваші шляхи знову пересічуться, але в моменті, прям зараз – роби те, що бажаєш. Бо тільки так ти лишатимешся, хоч умовно, але щасливим. Коли робитимеш не те що маєш чи що від тебе очікують, а те що хочеш сам, всередині…

Зріз досвіду

От кидаєш людині посилання на Нотс, сам перечитуєш останній допис, і такий “гм…ну сексизм сексизмом жеш!”. І на подив так, він десь так і звучить. Це, мабуть, той самий випадок, коли, часом, я роблю дописи в Нотс видираючи щось з контексту. Контекст був в кількох дописах “до” в іншому блозі. Це є, як приклад роботи, в якій було трішки інформації про те, через що саме трапився цей самий попередній допис.

За останній час в моєму житті було кілька жінок, з однією з яких двічі відбулось спілкування (одне після відновлення), з другою це відбулось двічі. Але я бачу, що людина не змінюється. Не дивлячись на свій відносно юний вік, вона йде шляхом, котрий просто повторить шлях тієї особи, на яку і була зроблена “Choke Me”. Бо хоче відчувати кохання через біль. Тільки їй цей біль буде надихаючим, а для когось іншого він буде саме болем.

Взагалі я не погодуюсь з думкою, що є “енергетичні вампіри” і “ні”. Є дофіга різних варіацій на тему людей, які мають маніпулятивну поведінку, просто ти ніколи не знаєш, умовно, що “збуджує” клітини мозку людини. Я не дарма проводжу порівняння зі збудженням, бо так само як в сексуальному сенсі кожна людина збуджується від чогось свого – так само маніпулятивна людина отримує натхнення, користуючись тобою по-своєму. І повернулась вона, як я думаю, не через те, що щось лишилось. А через бажання знову відчути мій біль. Проблема в тому, що я змінив своє відношення до неї. І моя байдужість це все, що лишилось від тієї щирої закоханості в людину.

Я обіцяв що то будуть дві останні роботи по ній (насправді була одна), і так і лишу то, мабуть. І тааааак, я теж “фанат творчості на болі”, але, дякую, мені достатньо саморуйнування для цього, щоб не шукати його цілеспрямовано у взаємовідносинах з кимось.

Имя твое – болезнь для меня…

…и нет причин, чтоб просто увидеть тебя…

Згадався мені Капітонов, раптом, через мій же допис. І згадалась одна пісня… Продовжувати читання Имя твое – болезнь для меня…

З чистого аркуша

З серіалів, які мені припали до душі, був один про який я не розповідав. Я планую передивитись його, щоб відновити спогади і відчуття. Пам’ятаю, що мені подобалась музика в ньому. Дещо меланхолійна.

Здивувався, що два роки тому в мене був однойменний допис. Я думаю, що назва дописа відповідала теж назві цього серіалу. Загалом в ньому йдеться про чоловіка, котрий переїжджає в нове місто і планує почати все з початку. Раніше в нього були проблеми з алкоголем, тож він намагається відійти від минулого і йти далі. Але певні складнощі в житті повертають його до попереднього шляху, і від нього всі відвертаються.

Я намагаюсь жити життя, але іноді це дуже важко, бо всі твої плани і потуги руйнуються через реальність, яка просто не дає тобі випливти до берегу. І це не є зараз про спогади дворічної давнини. Тобто не думки про самогубство чи ще щось – просто часом приходить розуміння, як важко вивезти цей світ на своїх плечах. Я зараз далі від самогубства ніж будь коли, тим дивніше було дивитись той фільм днями, з розумінням що ти знаєш як воно, і тебе більше лякає не те що ти бачиш, а те що ти хочеш сказати “е ні…ти це не так робиш, дай покажу як…”.

Мені тоді не вдалось викреслити себе з цього світу, і мені стало цікаво як воно буде, якщо зробити все навпаки. Якщо спробувати його жити? Це життя, не дивлячись ні на що. Я не боюсь ТЦКшників чи блокпостів не тому, що я вірю в свій статус. Фактично, за цим статусом, я мертвий як військовий. Мені цікавіше інше – от схопили мене десь. Бусифікували. Що далі? З тими електронними реєстрами і іншим…де про тебе знають більше, ніж ти сам. Як я пройду ВЛК і де опинюсь? Це була б пригода, приблизно так я це відчуваю.

Мені дали шанс жити вільно, і я ним користуюсь. Іноді це важче, ніж хотілося б. Іноді незрозуміло. Але я пробую, як можу…

 

Ще кілька поворотів – замкнеться коло знов..

..ні ви, ні я не проти, але, ні слова про любов!.. Продовжувати читання Ще кілька поворотів – замкнеться коло знов..

Статистика

Скільки веду блог, стільки є людиною, яка помішана на статистиці. Тобто після публікації я цікавлюсь, скілька людей продивилось і чи продивились взагалі. Старому блогу 13 років, безліч людей з різних країн. Я не знаю їх. Не знаю, хто може ховатись за тими назвами країн. Взагалі не важливо і те, хто раптом може продивитись за вечір 10-20 сторінок. Певним сенсом це вуайеризм. Тобто коли ти показуєш себе, але не бачиш чиєгось обличчя. Чи всі ми в житті вуайеристи?

Я думаю що ні. Творчі люди – так. Безсумнівно. Звичайні/інші – ні. Ми хочемо, щоб нас чули, бачили. Наче те дасть нам якусь енергію, котра покаже, що ми чогось варті. І те що ми створюємо і в цілому.

Одній виконавиці під відео написали класичний коментар в дусі “дивно що так мало підписників/переглядів, не зупиняйтесь і ви досягнете висоти” – але ні. Цікаво, чи знає вона, що ні? Чи погодиться на це? Чи займалася б і надалі творчістю? Це просто бажання прославитись, чи ж, те, без чого людина не може жити? Але людина або “злітає” у всесвіт шоубізу, або ні. Тобто я от розумію по собі, що створюю не те, що буде популярне. Але роблю це для себе. Те, що буде популярним – я цим займаюсь і заробляю на цьому гроші. Важливо завжди розділяти одне від іншого.

Ти думаєш, що статистика це річ, котра дозволить тобі щось більше зрозуміти. Але, частіше, вона більше плутає.

UL

Відкрив для себе термін “безумовне кохання”. Мені хотілось донести думку, яка крутиться в моїй голові, але є те що є всередині тебе, але немає у словах. І цей самий термін хоч трішки його відсвічує. Що якщо прибрати бажання володіти людиною? Себто термін сам по собі може бути про різні види володіння. Як от машину ми можемо взяти в аренду, чи ж придбати і володіти власно, або ж позичити в когось. Це все одно володіння машиною, як не крути. Але що є “володіння людиною”? От Сашка сказала сьогодні “цікаво було б, як відреагувала б подруга, якби її чоловіку якась дівчина прислала оголений знімок (хоч і не свій)” на те, що я отримав цей самий знімок. І це є один бік безумовного кохання, котре базується на довірі.

Від зворотного, як би важко не було, але ти завжди маєш розуміти, що буде корисніше для іншої людини. Що буде краще для неї. І виходити з її бажання. І я можу скільки завгодно до когось прив’язуватись, але в той же час бажати, щоб людина знайшла своє щастя з кимось. В тебе виникає розуміння, що в цьому випадку у вас не буде спілкування і, можливо, на тебе не лишатиметься часу. Але саме в цьому є ця сама “безумовність”. Тобто коли ти кохаєш людину не для того, щоб вступити у шлюб, “переспати з нею” чи ще щось. Тобі хоться щоб певна сутність була в найбільш комфортних умовах. В той же час, не бажаючи щось отримати назад.

Це досить важкий шлях, бо тобі треба одночасно поважати і цінити чиїсь потреби, не забувати про свої потреби, і балансувати в цьому всесвіті між-між.

Світ диктує нам правила, що ми завжди маємо чимось володіти. Що все має ціну і кожна річ чи людина або наша або чиясь. Без всяких “але-але”. Бо без цих правил не буде маркетингу. Не буде змагання. Це як вона пише, що “спілкувались-спілкувались, поки бачили старі фото. Показуєшся яким є – спілкування зникає”. Бо людям треба образ. Людям треба те, що вони собі намалювали. Їм не треба людина з її потребами і проблемами. Їм треба картинка. “Єбабєльна”, якщо вам так буде завгодно. Інакше їм не цікаво.

Світ всебічно складається з маркетингу, і мене це бісить…

..Поки ти ще спиш, поки ти ще я…

..проблема роботи вночі полягала в тому, що іноді я просто запускаю якусь пісню, кручу її по колу, тихенько наспівуючи собі під ніс…і так може пройти година чи дві… Продовжувати читання ..Поки ти ще спиш, поки ти ще я…

Ненавиджу

Цікаво, що один з останніх, якщо не останній, допис за рік, буде про хейт.

Зловив себе на думці, що я ненавиджу той факт, коли дивлюсь на певних людей, які або влаштували собі концерт (мається на увазі свій), або ще щось. І ти розумієш, що вони змогли це зробити через те, що в них є якісь знайомі чи друзі, які їм допомогли це зробити. Легше кажучи що в них є це “плече”, котрого в тебе в житті ніколи не було.

Кажуть, що у відносинах хтось любить, а хтось дозволяє себе любити – і іноді складається відчуття, що з допомогою комусь все працює так само. Є ті хто допомагають комусь, і це ти, а є ті, котрім лиш необхідна твоя допомога. Вони просто не створені щоб допомогти тобі самому, нехай і в якійсь дрібниці. Просто тому що не створені.

Якщо подивитись в це ширше. З того куту, що все в житті базується на любові – нехай вона буде “сліпим фанатизмом”, з цього виходить, що якщо людина тебе не кохає – вона не захоче тобі чимось допомогти. Бо коли любиш когось – ти намагаєшся все для нього зробити. І виходить, що тебе не любить ніхто.

Щоразу ловлю себе на думці, що наші взаємовідносини (сімейні) саме на тому базуються. Що в більшості своїй, ти можеш покладатися лише на себе. Є епізодичні люди, які щиро щось тобі пробують допомогти, але в загальному сенсі все так не працює. З відчуттям, що ти просто не народився з якоюсь золотою ложкою в дупі.

Саме в тому полягає моя прив’язаність до людей типу Касі, котра якось позитивно відреагувала на те що я створював – і все. Тобі здається що хоч хтось оцінив те, що знецінено іншими. І ти починаєш чіплятись за таких людей. Робити з них ікону.

Відчувається якась безвихідь, коли ти розумієш що це все немає рішення. Просто бо у кожного в житті свій шлях. І якщо ти дійсно не можеш когось чимось зачепити, що йому буде подобатись – твій шлях це шлях одинака.

Сумно це..