Позначка: особисте

На роздоріжжі

Два дні, дві спроби, два шанса. Не так. Нуль шансів. Бо ми завжди лишаємось собою. Я про це сказав Дар’ї – наша проблема в тому, що навіть намагаючись/бажаючи бути або виглядати як хтось інший, ми повертаємось до того, що наша поведінка не змінюється, бо ми є ми. У всіх сенсах. Перепитав себе, що б зробила Sa. Вона порекомендувала бути собою. В найгіршому з варіантів. А це нігті, визиваюча сережка (дві?), і…гендерно нейтральна футболка. Все як ми любимо.

Sa грається в свою гру…це не про бажання комусь сподобатись, це про бажання сподобатись собі. Бути собою в тому рідкому моменті. Гіршою, чи кращою своєю половиною?..ніжною. В першу чергу.

Мені хотілося б навчитись прикидатись кимось іншим. Зручним в тих чи інших моментах. Розуміючим в тих чи інших моментах. Але я це я. Зі всіма плюсами і недоліками. Ні, я не вважаю недоліком те, як я іноді виглядаю чи сприймаю себе. Навпаки.

Sa нікуди не зникне. З мене. З цього всесвіту. Бо вона і є той останній запобіжник, котрий рятує мене від всього того, що трапилось тоді. Sa це альтернативна “я”, котра захотіла жити. Яка сказала “я навчу тебе, як розважатись і бути собою. Як будувати плани і дивитись в майбутнє. Як жити не дивлячись на те, як часом буває важко”. Музика, фільми, книги, інше – неважливо. Важливо розуміння, що часом я буваю більше Sa, ніж собою. Це не дні траура, це дні свята. Наче в тебе день народження. Штучний, але ж. Люблю ці дні. Влаштуєм свято?..

Так, але ні

Дивно, як моє сприйняття і думки можуть змінюватись з вечора на ранок чи, точніше, день. Своїми думками і діями я нагадую собі зараз якогось маніяка, який шукає жертву. Під питанням чи “шукає”, а що “жертву” то саме так. Бо факт фактом…

Чи ділиться мій світ, в цьому сенсі, на дві точки зору? І так і ні. Бо часом здається, що Sa просто чекає, щоб вставити своє “якого біса?!”. Друга ж половина пробує совокупіть саму себе в стані алкогольного сп’яніння. Тому звечора одне, зранку інше. Не дивлячись на всілякі збіги.

Ми б тут, звісно, могли б підключити ще комплекс меншовартості. Але нащо? Цей комплекс не вартий нічого, як і я сам зараз. Так, певним сенсом я (хороша?) трудолюбива людина, але чесність і все інше зараз не в ціні. Іншої ж валюти в мені і в мене немає. Тим не менш, гордість все ще є. Тому я дозволити собі щось комусь безкоштовно робити, не дивлячись на те, що зараз мені вкрай потрібні гроші щоб закрити борги. Бо це і є моя свобода. В той день коли я скажу фразу “вибачте, але я не можу це зробити безкоштовно, бо..” – вбийте мене. Я собі такий не потрібен буду…

Можливо я просто не заточений на гроші? Себто на те щоб їх якось масово заробляти і в цілому? А я вважаю, що маю бути таким? Можливо..

Кожну людину можна сприймати в різній площині. В спілкуванні. У відносинах. В кожній площині у кожної людини якісь свої потреби. Ми бачимо лиш частку потреб. Але наскільки об’єктивно те що ми бачимо, відносно того що є? Це завжди лишається загадка в обидва боки.

В будь-якому разі я відпустив і ні на що не сподіваюсь, не будую планів і думок. Це не те. Не те “тому що..” – тут підставити свій варіант.

Відчувається

Насправді, воно вже так відчувається, наче ти лишився сам на сам із цим світом. Технічно я завжди був з ним сам на сам. Я міг помилятись по певних рішеннях, але я не відчував підтримки з певних питань, які були для мене критичні “в моменті”. Завжди питав себе “як би воно було по іншому?”.

Неважливо, лишаєшся ти сам на сам з цілим світом, або невеличким містом – ти стаєш обережнішим. З одного боку. З іншого…коли ти сам на сам – твої руки розв’язані у всіх сенсах. Прийняті тобою рішення будуть виключно твоїми. Навіть якщо вони хибні. Світ складається з безліч ілюзій, кожна з яких створює в твоїй уяві якийсь захист. Якого, насправді, ніколи немає. В загальному мене не захистили не від свавілля лікарів, не від самого себе, не від купи помилок що робилось. Чи мали? Не знаю…

Ми створюємо в собі відчуття того, що поруч хтось є. Він зможе вирішити критичні питання. Допомогти у важкій ситуації. Просто бути поруч. Ми завджи шукаємо когось, хто нам допоможе легше “пройти цей світ”. Але я відчуваю, що набрав на себе стільки різних…дивних для інших речей, що в загальному я, мабуть, лишусь один. Просто тому що цей світ не приймає таких людей як я. Люди ж, які сприймають – ще страшніші за мене. А куди вже більше..

Ми звикаємо до зони комфорту, з якої не хочемо виходити. Але часом так трапляється, що за межами цієї зони комфорту інший світ. Він може бути добрим для нас, може ні. Ти не дізнаєшся, поки не спробуєш. Я давав собі строк “до 40 років”. Давайте спробуємо його, якось, збільшити. Переінакшити життя, знайт нові сенси. Бо якесь таке відчуття, що зараз саме час. Я хотів би перестати боятись і думати за те, як мене сприймуть чи що про мене подумають. Якщо я буду так чи інакше виглядати. Якщо я просто буду собою. Світ навколо, звісно, великий і злий. Але чи зліший він за мене?..

Речі

Є речі, котрі ти хочеш спитати у людини напряму. Але ти знаєш заготовлену в своїй голові відповідь на це питання.

В нашій голові завжди існує “ідеальний” варіант розвитку подій. Котрий ніколи не відбувається. Бо ми відштовхуємось саме від нього. А все що ти собі уявляєш і все, що в тебе буде – це завжди різні речі. Все що ти комусь озвучив – не збудеться просто тому що ти озвучив це. І внутрішньо шукаєш всі шляхи, щоб було інакше.

Я не чекаю на цей варіант по двох причинах. Перша – він сумнівний. Друга – він ідеалізований з точки зору внутрішього сприйняття. Третя – так, є третя. ти завжди плануєш одне, а обираєш інше. Бо “в моменті” ти один, в житті ж…життя сповнене неочікуваностей.

Я думаю я їй не потрібен Так само, як був непотрібен Кас, коли існувало дві реальності – де ми зустрічаємо разом світанок, і інший, де світанок, це ядерний вибух.

Іноді люди кажуть тобі, що певні речі потребують часу. Але в моменті часу немає. Часу немає в тобі. Бо ти живеш сьогоденням. А воно пролітає, десь жужжа, за вікном…

Зріз досвіду

От кидаєш людині посилання на Нотс, сам перечитуєш останній допис, і такий “гм…ну сексизм сексизмом жеш!”. І на подив так, він десь так і звучить. Це, мабуть, той самий випадок, коли, часом, я роблю дописи в Нотс видираючи щось з контексту. Контекст був в кількох дописах “до” в іншому блозі. Це є, як приклад роботи, в якій було трішки інформації про те, через що саме трапився цей самий попередній допис.

За останній час в моєму житті було кілька жінок, з однією з яких двічі відбулось спілкування (одне після відновлення), з другою це відбулось двічі. Але я бачу, що людина не змінюється. Не дивлячись на свій відносно юний вік, вона йде шляхом, котрий просто повторить шлях тієї особи, на яку і була зроблена “Choke Me”. Бо хоче відчувати кохання через біль. Тільки їй цей біль буде надихаючим, а для когось іншого він буде саме болем.

Взагалі я не погодуюсь з думкою, що є “енергетичні вампіри” і “ні”. Є дофіга різних варіацій на тему людей, які мають маніпулятивну поведінку, просто ти ніколи не знаєш, умовно, що “збуджує” клітини мозку людини. Я не дарма проводжу порівняння зі збудженням, бо так само як в сексуальному сенсі кожна людина збуджується від чогось свого – так само маніпулятивна людина отримує натхнення, користуючись тобою по-своєму. І повернулась вона, як я думаю, не через те, що щось лишилось. А через бажання знову відчути мій біль. Проблема в тому, що я змінив своє відношення до неї. І моя байдужість це все, що лишилось від тієї щирої закоханості в людину.

Я обіцяв що то будуть дві останні роботи по ній (насправді була одна), і так і лишу то, мабуть. І тааааак, я теж “фанат творчості на болі”, але, дякую, мені достатньо саморуйнування для цього, щоб не шукати його цілеспрямовано у взаємовідносинах з кимось.

Имя твое – болезнь для меня…

…и нет причин, чтоб просто увидеть тебя…

Згадався мені Капітонов, раптом, через мій же допис. І згадалась одна пісня… Продовжувати читання Имя твое – болезнь для меня…

До моєї творчості можна відноситись по різному

Але…тепер ми маємо визнаний факт, що когось моя творчість та й надихає..


Чудово, коли хтось хоче тебе намалювати не тому, що ти попросив чи ж заплатив, а саме тому, що йому сподобалось першоджерело.

Це гріє душу в ці морозні дні <3

З чистого аркуша

З серіалів, які мені припали до душі, був один про який я не розповідав. Я планую передивитись його, щоб відновити спогади і відчуття. Пам’ятаю, що мені подобалась музика в ньому. Дещо меланхолійна.

Здивувався, що два роки тому в мене був однойменний допис. Я думаю, що назва дописа відповідала теж назві цього серіалу. Загалом в ньому йдеться про чоловіка, котрий переїжджає в нове місто і планує почати все з початку. Раніше в нього були проблеми з алкоголем, тож він намагається відійти від минулого і йти далі. Але певні складнощі в житті повертають його до попереднього шляху, і від нього всі відвертаються.

Я намагаюсь жити життя, але іноді це дуже важко, бо всі твої плани і потуги руйнуються через реальність, яка просто не дає тобі випливти до берегу. І це не є зараз про спогади дворічної давнини. Тобто не думки про самогубство чи ще щось – просто часом приходить розуміння, як важко вивезти цей світ на своїх плечах. Я зараз далі від самогубства ніж будь коли, тим дивніше було дивитись той фільм днями, з розумінням що ти знаєш як воно, і тебе більше лякає не те що ти бачиш, а те що ти хочеш сказати “е ні…ти це не так робиш, дай покажу як…”.

Мені тоді не вдалось викреслити себе з цього світу, і мені стало цікаво як воно буде, якщо зробити все навпаки. Якщо спробувати його жити? Це життя, не дивлячись ні на що. Я не боюсь ТЦКшників чи блокпостів не тому, що я вірю в свій статус. Фактично, за цим статусом, я мертвий як військовий. Мені цікавіше інше – от схопили мене десь. Бусифікували. Що далі? З тими електронними реєстрами і іншим…де про тебе знають більше, ніж ти сам. Як я пройду ВЛК і де опинюсь? Це була б пригода, приблизно так я це відчуваю.

Мені дали шанс жити вільно, і я ним користуюсь. Іноді це важче, ніж хотілося б. Іноді незрозуміло. Але я пробую, як можу…

 

Ще кілька поворотів – замкнеться коло знов..

..ні ви, ні я не проти, але, ні слова про любов!.. Продовжувати читання Ще кілька поворотів – замкнеться коло знов..

Смотри на меня влюблённо, когда падают бомбы..

…Когда приходит зима,
Грозы и всё вероломно… Продовжувати читання Смотри на меня влюблённо, когда падают бомбы..