Мрійник

Дивно, коли не дивлячись на те, що людина пішла від тебе на зовсім (і ти це відчуваєш по її останнім повідомленням), десь внутрішньо тобі все ще хочеться, щоб вона зупинилась. Замислилась. Озирнулась назад. Щоб на хвилинку в неї виникла думка “..а може це і була та сама людина? Що я тоді роблю?..” – і вона написала “Знаєш, я посиділа, відволіклась, подумала…давай спробуємо ще раз. З тією інформацією що ми маємо і тим досвідом, котрий прожили разом – давай, все ж таки, спробуємо..бо нам потрібна була та зустріч щоб зрозуміти важливість один для одного..”

Є вірш російською. Він закінчується словами “Не захотів, не підійшов. Вона мовчала – він пішов”. І більшість взаємовідносин між людьми так і закінчуються.

Це повернення не відбувається саме в тих випадках, коли хтось очікує того повернення більше, ніж воно потрібно іншій людині. А такі історії бувають лише у фільмах. Людина не зрозуміє. Людина не зазирне в цей блог. І якщо б я не кинув посилання на минулий допис – вона б його не прочитала. Бо їй це не потрібно.

Жодна людина не така як я і не полізе в історії перегляду, шукати посилання на блог, щоб зазирнути і спробувати зрозуміти. Бо тоді б ця людина була мною.