Позначка: відгук

Подивились Яма (2001)

Цей фільм нагадав мені часи мого дитинства – часи, коли вміли знімати моторошне кіно. Про що ж воно?

Яма це досить класична історія, в якій четверо однокласників вирішують відлинити від поїздки, і…зникнути. При цьому, за попередньою історією, батьки будуть вважати, що діти в школі, а школа буде думати, що діти вдома. Сама ж компанія тим часом планувала провести весело час у приміщенні, котре нагадує бункер. Як ви розумієте, нас чекає “оцетакповорот” з тим, що двері бункера залишаться назавжди зачиненими. Що ж насправді трапилось, нам розповість виживша дівчинка на ім’я Ліз, яку зіграла Тора Берч.

Не дивлячись на те, що фільм має тривалість всього 1 годину 44 хвилини, сама по собі історія розповідається з кількох точок зору – Ліз, як дівчини що врятувалась, і Мартіна (Деніел Броклбенк) – хлопця, який заточив кампанію у ямі. Причому з розвитком сюжету історія кожного з них отримує новий розвиток і нову точку зору на те, які події відбувались напротязі 15 днів.

Акторський склад фільму досить непоганий, окрім Тори Берч тут також зіграла на той момент юна Кіра Найтлі (подруга Ліз, Френкі). В той же час він отримав опосередковані відгуки на Rotten Tomatoes (лише 53% позитивних відгуків). Що ж пішло не так?

Почнемо з того, що це психологічний трилер – жанр, в якому ти можеш знайти безліч неточностей. Можливо саме це і було причиною, через яку він мав настільки низький рейтинг. В іншому ж картина з першого кадру і до останнього моменту тримає тебе в напружені, не даючі чіткої відповіді що саме трапилось і хто в цьому винен. І на мій погляд, фільми саме тієї епохи (початок 00-х) є одними з кращих у цьому жанрі. Вони не мали якоїсь надуманості, якою часто грішать сучасні фільми. Тобто зараз ми частіше зустрінемо трилер про те, як на героїв полює якийсь супер-комп’ютер чи вони “огрібають” від сучасних технологій, ніж звичайну історію про сильне, хоч і, дещо, хворобливе кохання.

Іноді хочеться такого…брудного фільму, який затягує тебе з головою. Не в останню чергу щоб відволіктись від всього того сучасного непотріба, що виходить ледь не кожен день. І “Яма” це саме такий фільм. Моя особиста оцінка 8 з 10. Цікава історія, цікаво закручено, гарні актори. Фільм, до речі, засновано на книзі “After the Hole” англійського письменника Гая Берта.

Подивились 8 жінок (2002)

Стало вже класикою писати відгук на фільми Франсуа Озона. Чи варто цьому дивуватись?..

Продовжувати читання Подивились 8 жінок (2002)

Подивились Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав боятися й полюбив бомбу (1964)

Є такі фільми, які дивишся на одному подиху. Чи “Доктор Стрейнджлав” з таких? Ох…

Продовжувати читання Подивились Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав боятися й полюбив бомбу (1964)

Подивились “Вільний і сплячий” (2013)

Одразу уточню, що режисером фільму виступив Бенжамен Гедж – щоб була можливість хоч якось його знайти. Про що цей чудовий, маловідомий фільм? Продовжувати читання Подивились “Вільний і сплячий” (2013)

Подивились Безпечне освітлення (2015)

Чи багато фільмів ви дивитесь з субтитрами? Я ні. Але є такі, котрі не мали озвучки, тож дивитись доводиться мовою оригіналу. Це незвичний і цікавий досвід, але мова піде не про нього, а про сам фільм. Продовжувати читання Подивились Безпечне освітлення (2015)

Подивились Одержимість (1981)

Мені подобається епоха фільмів 80-х. Зазвичай я не дуже полюбляв чорно-білі фільми (до того як побачив “Псіхо”), тому фільми 70-80 були крайніми роками, до яких я опускався коли шукав що подивитись. Продовжувати читання Подивились Одержимість (1981)

Подивились Останні дні Емми Бланк (2009)

Чого взагалі можна очікувати від фільма, назва якого вже вказує на те, чим закінчиться вся історія? Але не у випадках, коли це фільм Алекса ван Вармердама. Продовжувати читання Подивились Останні дні Емми Бланк (2009)

Подивились Венера в хутрі (2013)

Не перестаю дивуватись, як дивно дивитись такі-собі “театральні постанови” у вигляді кіно, але минулий досвід з Догвілєм показав, що мені може бути цікавий такого формату фільм. Про що він?

Фільм розповідає історію двох людей – режисера Тома і актриси на ім’я Ванда. Том хоче поставити театральну постанову за мотивами роботи Леопольда фон Захера-Мазоха – Венера в хутрі. Але йому ніяк не вдається знайти актрису, яка б могла ідеально підійти до головної ролі. Аж раптом, до театральної зали заходить актриса, яка має те ж саме ім’я що і героїня роману – Ванда. Не дивлячись на свій, дещо, нахабний характер, котрий одразу ж починає бісити Тома, з кожною новою хвилиною вона ще більше розкривається як та, хто зможе чудово зіграти головну роль п’єси. Але…де закінчується п’єса, а починається реальність?

Свого часу я запитав одну дівчину, чи можна вважати, що будь-яка творчість, в тому числі її (фанфіки) є відображенням внутрішніх бажань і думок. Тоді я отримав ледь не протест на ці слова. Бо ж це “виключно видумка”, але на чому вона базується? Так само в цьому фільмі ти задаєшся питанням, чому саме режисер для своєї дебютної роботи вибрав саме цей роман і чим він його надихнув. Протягом фільму стає зрозумілим, що режисер (п’єси, не фільму) певним сенсом хоче прожити те, що викликало в ньому неабиякий захват. Він, неначе, хоче висловити свою “оду” твору, котрий відгукнувся в ньому чимось дуже близьким.

Венера у хутрі є останньою з адаптацій цього твору під режисурою Романа Поланськи. Казковим чином цей фільм випав нам у перегляд перед Новим роком, і я був би дуже не проти, якщо б увесь рік ми дивились лише картини такого рівня. Це безпрецедентна історія про двох людей, які лишаються віч на віч в пустій театральній залі, і між ними відбувається справжня магія, коли тобі приємно спостерігати цю хімію між акторами і персонажами. Якщо Догвіль показав мені, що для цікавого сюжету достатньо лише сцени і мінімальних декорацій, то Венера у хутрі показала, що для цікавої історії достатньо не більше двох акторів.

Чи рекомендую до перегляду? Так, звісно. 9 з 10! 🙂

Ps а ще ми тут можемо спостерігати чарівну гру чарівної Еммануель Сеньє. Думаю, без неї ця роль не була б настільки видатною ^_^

Подивились Банди Нью-Йорка (2002)

Дивно дивитись фільм, якому ледве не стільки ж скільки і тобі. Одразу прокручуєш в голові скільки тобі тоді було, що в тебе було в житті, які події припали на цей час. Приблизно так само ти дивишся фільм, і намагаєшся зрозуміти, як саме і чим жили люди в ті часи.

Питання міграції завжди викликає суперечки, особливо серед корінного населення. Все це веде до воїн і розподілу влади на різних територіях. Саме про це і ведеться розповідь у фільмі Мартіна Скорсезе – Банди Нью-Йорка. Я не хочу переказувати сюжет і згадувати персонажів, давайте просто пройдемось по відчуттях. Це той самий фільм, котрий ми вдвох досі не дивились, тим цікавіше було дізнатись, що ж саме так викликало захват у людей, що фільм отримав стільки нагород.

В більшості випадків список імен акторів може сказати тобі, яке кіно ти будеш дивитись. І якщо звернути увагу на те, хто був у фільмі на ролях – можна сміливо сказати, що фільм просто не міг провалитись хоча б за безліч відомих імен. Але що ховається за ними?

Історія досить звична, коли в дитини вбивають батька і вона планує помститись. Це не перший і не останній раз, коли вже з початку фільму ти розумієш, який в нього буде кінець. Але сюжет розкручується, і тобі починає здаватись, що все буде зовсім не так, як здавалось. Ти навіть робиш теорії про те, хто ж буде “тим самим”, хто переверне історію у свій бік і напише її. Але…

Щось починає йти не так приблизно у другій половині фільму. Коли карти відкриті, ти розумієш хто є хто і які в нього цілі, але, що важливіше – персонажі знають те ж саме. І тут ти стикаєшся з дурістю, котру неможливо ніяк пробачити. Чому? Ну…бо ж. Пів фільму нам показують персонажа, який живе на принципах. Він розповідає про те, що “ніколи не вбивав чесних людей, окрім…” – але… В інший момент він же починає резко ненавидіти людину, яку ще кілька хвилин тому восхваляв і возносив до небес. І в тебе виникає певний дисонанс – як так? На чому заснований світогляд персонажа, якщо він в один момент каже і робить одне, а в інший змінюється так, що тобі стає важко зрозуміти “що то було?” – першу половину фільму.

Головна трійка акторів (хоча відомих імен тут половина списку) зіграла чудово першу половину фільму, і…дивно другу. Є певні елементи романтики, які не розкриваються. Є певні елементи дружби, яка руйнується. І в цілому, якщо так замислитись, увесь фільм про те, що усі гівнюки. Просто одні через те, що ними народились, а інші – бо їм здається, що в цьому світі так легше жити.

Фільм було цікаво дивитись всі майже три години. Але є мало причин, через які б я міг порекомендувати його до перегляду. Він не гірший за схожі фільми, але чи кращий?..

Подивились Кримінальні коханці (1999)

Фільми Франсуа Озона діляться на дві категорії – або вони вас захоплюють, або…вас не влаштовує кількість одностатевих і дивних взаємовідносин, і ви відхрещуєтесь від перегляду його фільмів.

Продовжувати читання Подивились Кримінальні коханці (1999)