Позначка: відгук

Подивились Псіхо (1960)

Відносно давно ми дивились серіал “Мотель Бейтсів”, історія якого була заснована на книзі Роберта Блоха. В свою чергу сам серіал був заснований на фільмі 1960 року, про який і піде мова. Чи варто дивитись фільм після серіалу?..

Якщо напряму порівнювати фільм і серіал, то робота Альфреда Хічкока хоч і є більш короткою розповіддю тієї ж (майже) історії, я відзначив для себе моменти, які через які тобі просто цікаво дивитись цей фільм, не дивлячись на те що головну фішку історії ти вже знаєш. І першим з цих моментів є актори. Знаєте, є, все ж таки, якийсь шарм в тому, як раніше виглядали актори. Тобто,  ти бачиш актрису, котра грає головну роль. Вона гарна, але немає оцієї “штучності” зовнішності. Про це говорить, хоча б, не ідеальна посмішка (котру зараз у фільмах і серіалах можна побачити навіть у персонажів-безхатьок).

Другий момент це те, як завдяки музичному супроводу і картинці в цілому тобі дають постійне відчуття тривоги. Наче от-от щось має трапитись. І це не метод залякування у вигляді скримеров, який зараз популярний у кінематографі – тут є якийсь “внутрішній” страх. Я б назвав це страхом невідомості. Щось схоже було під час перегляду Сяйва, Стенлі Кубріка.

У фільмі головна героїня вкрала велику суму грошей, і в той же час персонаж постійно замислюється над тим, чи правильно вона зробила, чи ж ще не пізно повернутись назад, і спробувати якось все виправити. Це, знову ж таки, показує більший рівень емоційності персонажа, ніж зустрічається у сучасному кіно, коли будь-яке вбивство чи пограбування робиться холоднокровно, без долі сумніву в тому, чи слід було це робити.

Не дивлячись на той факт, що фільм вийшов більше 60 років назад, його цікаво дивитись зараз. Він має свій колорит і свій смак, через який виділяється на фоні пустих сучасних фільмів у жанрі триллер. Я б рекомендував його до перегляду не як альтернативу чи заміну серіалу, а, скоріш, додатково. Фільм демонструє нам нові сторони, показуючи більш типову і звичайну історію, ніж дещо “осучаснений” серіал.

Подивились фільм “Перед світанком” (1995)

Дивно дивитись фільм, який ти не міг застали в дитинстві, бо…тобі було лише 5 років?..Але зараз ти вже старший за персонажів, які фігурують у фільмі і як він сприймається тепер?

Перед світанком – це романтична історія, котра починається з того що двоє незнайомців Джессі (якого зіграв Ітан Гоук) і Селін (яку зіграла Жулі Дельпі) опиняються в одному потягові. Кожен їде по своїх справах, але як тільки їх шляхи пересікаються вони розуміють, що бачать один в одному дещо більше, ніж просто попутчики, і вирішують провести разом один день.

Чим далі вони пізнають один одного, тим більше в них знаходиться як розбіжностей, так і компромісів стосовно тих чи інших речей. Не в останню чергу це пов’язане з тим, що їх життя проходило у двох паралельних всесвітах – Джессі родом з Америки, в той час як Селін народилась у Франції. І протягом всього фільму ти бачиш певну різницю в ментальності, різному відношенні до моментів, які їх оточують напротязі їх прогулянки. Не в останню чергу різність сприйняття ще і в тому, що Селін з більш заможної родини, в якій вона народилась і росла в любові, в той час коли батько Джессі не дуже хотів, щоб той народився. Тож можна сказати що вони зовсім різні люди і, мабуть, за межами цієї ситуації навряд чи б знайшли спільну мову, але, також, це є причиною, через яку вони не можуть відірватись один від одного.

Фільм немає якогось “екшену” і це, радше, спокійна історія про двох незнайомців, котрі викладають карти на стіл, дивлячись на реакцію іншого. В той же час цікаво споглядати на те, як, здавалося б, різні світи знаходять якісь спільні речі, котрі їх об’єднують. У фільмі багато міркувань на різноманітні речі, котрі чомусь нагадали мені фільм Німфоманка Ларса фон Трієра. Сама ж ідея взаємовідносин чомусь відгукнулась однією з серій серіалу “Споріднені душі”.

Чи варто дивитись цей фільм? Ну…в ньому немає жартів як у легких французьких комедіях чи якоїсь глибокої сюжетної лінії, але часом нам цікаво подивитись історію про двох людей, котрі є, як я люблю їх називати, “ідеальними незнайомцями”. Тобто людьми, котрі зустрілись випадково і ця “випадковість” здається сама по собі не випадковою, про що говорить їх зануреність один в одного. В якомусь сенсі мені не вистачало якоїсь…гм. Я б сказав, що фільм має певну незавершеність. І це не дивно, бо через дев’ять років після виходу оригінального фільму вийшло продовження (Перед заходом сонця), а ще через дев’ять років вийшов третій фільм (Перед північчю). Втім, це зрозуміло, коли ти дивишся фільм зараз, але сам по собі фільм як такого кінця не мав.

Я б радив його для перегляду, якщо вам хочеться просто цікавої романтичної, легкої історії на один вечір 🙂

Подивились серіал Обвинувачені (2010)

Подивились один з серіалів, котрий відносно нещодавно отримав американську адаптацію. Але…чи не англійські детективні історії найкращі? От і я про те. Тому раджу дивитись саме цю версію.

Це серіал-антологія, котрий містить в собі кілька історій (серій 10, а історій, скоріш, 9.5), кожна з яких майже не пов’язані одна з іншою. Є обвинувачуваний, справа якого розглядається в суді. Протягом серії нам стає відомо, як саме та чи інша людина опинилась на лаві підсудних і що спонукало людей до порушення правопорядку. Звучить сухенько? Ну…давайте розберемось.

Є кілька варіантів, як ведеться оповідання. Один з варіантів це “розповідь у фарбах”, з додаванням певних фактів, котрих могло і не бути. Інший це історія в тому вигляді, в якому вона відбувалась. Кожен з сюжетів досить оригінальний і дає можливість подивитись на вчинки людей під різним кутом у різних ситуаціях, котрі іноді могли б здаватись абсурдними, але допоки ти сам в них не опиняєшся. Кожна серія це як окремий фільм, тривалістю у майже годину, тож слід бути готовим, що цей серіал не подивишся за кілька вечорів.

З плюсів цікаві історії, наявність відомих акторів (як приклад, де ви ще побачите Шона Біна у жіночому одязі з нафарбованими ногтями і з довгою перукою? Отож бо!), відносно невелика кількість серій. З мінусів…мабуть лиш те, що серіал під настрій. Тут немає якихось жартів чи чогось, що б могло відвернути від історії в більш позитивному ключі, а історії досить важкі. Тож якщо у вас немає відповідного настрою під перегляд, то краще відкласти до інших часів.

В цілому ж мені самому серіал сподобався, тож раджу до перегляду 🙂

Подивились Слідчий (2007)

Скільки акторів потрібно для цікавого фільму? Відповідь вас здивує… Продовжувати читання Подивились Слідчий (2007)

Подивились Плаття (1996)

Фільм Плаття, також відомий як De jurk/The Dress – артхаусний проект голландського режисера Алекса ван Вармердама, який також зіграв в ньому одну з головних ролей.

Це історія про кількох різних людей, яких об’єднує єдина річ – плаття, з яким вони стикаються в різних моментах свого життя. Що ж такого цікавого в цьому фільмі, що я вирішив про нього згадати?

Рідко коли можна побачити фільм, в якому головним “персонажем” виступає річ, життєвий шлях якої тут і показано. Вона починається з малюнка дизайнера, який побачив своє натхнення в іншому платті, під час сварки будівельників працюючих на вулиці і жителя однієї з квартир З квартири лунала досить одноманітна індійська музика. Під час конфлікту на вулицю вибігла жіночка у вбранні, референсом якого і став дизайн майбутнього плаття. Цікаво, що сам сюжет буде розвиватись наче нитка від цього самого плаття, котра зачепилась десь за гілку і потягнула за собою череду подій.

В цьому фільмі є ідеальне поєднання артхаусу, еротики, трилера і комедії. Картина показана в такому ключі, що вона не може в тебе викликати якусь одну емоцію, тому кожну секунду емоція змінюється – від переживання за головну героїню через епізод, який з нею трапився, і з елементами комедії, котрі тут розбавлені сценами з оголеним тілом.

Я б навіть провів певну алегорію з тим, що життєвий шлях плаття тут дуже нагадує життя людини, розділене на кілька етапів, серед яких дитинство, юність, молодість, “друга молодість”, старість і смерть.

Важко сказати, чи хотів автор фільму зробити певну прив’язку до того, що як річ виникла під час конфлікту, так своєю подальшою історією вона і демонструє, що не може нести якесь світло чи добро, бо ж саме через плаття люди, як правило, стикаються з проблемами. Втім, також актуальна думка що ти не можеш знати історію, яка передувала тому, як річ потрапила до тебе, і іноді ці історії можуть навіть переплітатись.

З іншого ж боку фільм досить важкий, бо в ньому присутні певні елементи насилля до жінок, через які може бути неприємно його дивитись. Тому б до списку жанрів я б додав, мабуть, ще й трилер.

Чи раджу я його до перегляду? Так. Це той самий фільм, котрий викликав достатньо емоцій, щоб було бажання про нього написати. Ставлю йому сміливих 8 з 10.

 

Подивились Краса по американськи (1999)

Чи дивно дивитись дорослі фільми твого дитинства?.. Продовжувати читання Подивились Краса по американськи (1999)

Подивились Вбивства – мій коник, люба (2009)

Раніше дуже популярним був жанр “романтичних бойовиків”, де не дивлячись на стрілянину, ниткою що сшивала увесь сюжет була…любов. Дуже дивно було натрапити на такий фільм зараз, хоча за фактом фільму вже 16 років як. Тож…чи варто його дивитись?

За історією Тоні Рікарделлі професійний вбивця, котрому щастить у всьому окрім, звісно ж, кохання. Він відкрита людина, і коли потенційні партнерки дізнаються про рід діяльності Тоні – одразу ж передумують створювати з ними відносини. Та…чи всім важливо, чим саме займається Тоні?

В той же час, дівчина Юлія, котрій, навпаки, не щастить в усьому окрім кохання (у Юлії справа йде до весілля), має отримати рукопис від відомого письменника (Пуцо), але той до неї так і не потрапляє, і вона вирішує сама відвідати письменника, щоб привезти його на презентацію нової книги. Саме в цей момент і пересікаються шляхи Тоні і Юлії, втім…є один нюанс – Тоні замовили вбити Пуцо, тож доведеться імпровізувати і грати роль того самого відомого письменника.

Не дивлячись на те, що сюжет фільму немає якихось неочікуваних поворотів і досить прямолінійний, фільм цікаво дивитись до останньої хвилини. Тут є досить тонкий гумор, котрий більш близький до французьких комедій (цей фільм німецький), і який зшиває усі сюжетні нерівності. Юлію зіграла Нора Чірнер, відома за іншими комедійними (і не тільки) ролями.

Якщо вам хочеться якусь легку комедію на вечір – думаю, цей фільм вам зайде. Ставлю 8.5 з 10 🙂

Подивились “У будинку” (2012)

Є такі фільми, в яких ти не дуже розумієш що буде далі, але тобі просто цікаво дивитись. І…фільм “У будинку” – це якраз один з тих випадків, коли ти до останнього моменту не можеш відірватись від історії, котру тобі розповідають.

Клод учень восьмого класу, який з небагатьох зміг зацікавити свого вчителя – викладача французької літератури на ім’я Жермен. Справа в тому, що його твір заснований на історії, котра пов’язана з іншим учнем з цього ж класу – Рафі. Але одним твором історія не закінчується, тож вчитель буде отримувати нові глави твору, якийсь Клод пише з натури. Чи…зі своєї голови?

Сучасне кіно час від часу творче підходить до манери розгортання сюжету, тож зустрічаються фільми, де про події нам розповідають певними фрагментами чи від лиця різних осіб, що дозволяє нам з певним тоном заглиблюватись у сюжет, відкриваючи певну таємницю. Франсуа Озон в цьому фільмі не став використовувати якісь незвичні прийоми і розповідає все як є, поступово розкриваючи історію яка відбувається в реальному часі. От тільки чи варто вірити всьому, про що напише хлопець, котрий вчиться у восьмому класі?

Його вчитель з дружиною, якій він читає нові глави робіт свого учня, ставлять під сумнів те, що історія розвивається саме так. Більш того, вчитель радить учню трішки змінити тон розповіді – приділяти більше часу тим чи іншим моментам. Через це тобі стає важко зрозуміти, куди взагалі може вивести цей шлях, так як з одного боку учень робить дії, про які вчитель мав би комусь розповісти. Учень, в свою чергу, наче грається зі своїм читачем, заводячи сюжет оповідання в такі повороти, що іноді це починає лякати, але ж…чи часто ми можемо відірватись від цікавої книги чи серіалу, якщо автори зуміли нас зацікавити? Тим більше, що вчитель Клода сам письменник (щоправда, не вдалий), тож в нього є свій погляд на те, як все мало б розвиватись у книзі.

Фільми Франсуа Озона це картини, котрі ти або полюбиш всім серцем, бо вони “саме такі”, мають свій шарм і свій смак, або…не зрозумієш, і скажеш що фільм дурня. Тож не дивуйтесь, якщо в описі під цим фільмом ви знайдете як хвалебні відгуки, так і більш негативні. На мою думку в цій картині автор дуже вдало зміг розповісти історію, через що ти очікуєш наступної глави розповіді так само як і вчитель Клода.

Чи вартий фільм перегляду? На мою думку так. Рідкий випадок, коли фільм тримає твою увагу до останнього моменту, при тому не в напруженні, а в якійсь легкості оповідання. Ставлю фільму 8 з 10 🙂

Подивились фільм OXV: The Manual (Частоти, 2013)

Цікаво, що останні два фільми мали певний “синхрон” в ідеяї, але “Частоти” ми дивились кількома днями раніше. І..це фільм, котрий захопив своєю ідеєю.

Суть історії полягає в тому, що з народження люди мають або видатний рівень вдачі/знань, або ж можливість сприймати емоції. Відповідно, чи геніальнішим ти є, тим для тебе важчі такі речі як почуття і емоції. Це все позначається як “частоти”. Чим вища ця сама частота у людини, тим більших досягнень вона може здобути. Вважається, що люди з низькою частотою не можуть її якось збільшити. Більш того, хоча існує таке поняття як “протилежності притягуються”, тут навпаки – чим більша різниця між людьми, тим сильніше сама природа і навколишнє середовище не дає можливості цим людям бути разом. Але чи все так одностайно?

Фільм має кілька глав, і в кожній історія показується від лиця того чи іншого персонажа, що дозволяє нам побачити хід думок і розвиток подій очима тієї чи іншої людини. Тобто нам дають об’єктивну картину намірів і дій кожної сторони. Одна з глав розповідає про хлопця на ім’я Зак, котрий народився з низькою частотою і якого не дуже хотіли бачити у “спеціальній школі”. Не дивлячись на те, що вчителі не радять його батькам залишати його в цій школі, так як він не буде мати якихось серйозних досягнень, батьки, все ж таки, вмовляють лишити його і далі навчатись. Не дивлячись на те, що хлопець відрізняється від багатьох, він знаходить собі друга в лиці хлопчика на ім’я Тео, котрий протягом всього життя намагається допомогти Закові підняти свою частоту до вищого рівня. Кінцева ціль, як стає пізніше відомо, полягає в тому, що Закові подобається дівчинка на ім’я Марі, частота якої настільки висока, що з одного боку вона вважається надто геніальною, а з іншою їй не дано відчути якісь емоції, в тому числі почуття любові. В той же час їй хотілося б дізнатись, як це, тож вона має свою зацікавленість в тому, щоб експерименти, котрі проводять Зак і Тео мали свій успіх.

Першу половину фільму ти не дуже розумієш, про що саме йде мова і чому цей фільм треба дивитись, але з кожним новим епізодом і подальшим розвитком історії приходить розуміння того, що відбувається, а фінал, і зовсім, закінчується з неочікуваною думкою про те, яким може бути вирішення ситуації що склалась.

Не хочу спойлерити сюжетом, тож просто пораджу до перегляду. Моя власна оцінка 9 з 10 🙂

Подивились Ґаттака (1997)

Дивовижно дивитись фільм про майбутнє, коли сам фільм виходив…27 років тому?..

Головні ролі у фільмі виконали Ітан Гоук, Джуд Лоу та Ума Турман. Історія розповідає про те, як…у світі існують “ідеальні” люди, створені з найкращого біоматеріалу, і…просто люди, котрі з’явились на світ більш звичним для нас шляхом. В першому випадку вони, майже, приречені буди успішними і насолоджуватись життям і досягненнями, у другому вони…просто приречені. При народженні батьки вже знають, від чого, скоріш за все, помре їх дитина і у якому приблизно віці. Тож ти не будуєш плани про світле майбутнє, а просто чекаєш того, що тобі “спрогнозували”. Але чи всі прогнози мають відбутись?

Фільм розглядає ідею класовості крізь призму того, що жива істота, котра отримала шанс на життя, може намагатись змінити свою долю і стати тим, ким, за думкою вчених, вона стати не могла. І тут важко сказати, наскільки ця ідея не може існувати в реальному житті, бо ж часто ми стикаємось з тим, як люди з інвалідністю отримують спортивні досягнення на одному рівні з людьми без вад. Як люди, котрі не мали “дорогої освіти”, пробиваються і знаходять свій шлях завдяки геніальності ідей, котрі у них виникають. Але у фільмі це більше показано не крізь шлях довгих тренувань, а, здебільшого, завдяки вмінню пристосовуватись до реалій і використовувати їх по-своєму.

Цікаво, що ти можеш дивитись фільм вже далекого 1997 року, і бачити в ньому цікаву ідею, добру гру акторів, сюжет, котрій тобі цікаво дивитись. І, в той же час, зараз ти не можеш знайти фільм, котрий мав би хоч якусь ідею, через яку б ти сказав, що так, “це хочеться подивитись..”

Я б поставив фільму 8 з 10 і..загалом, радив до перегляду, якщо не знаєте що подивитись ввечері 🙂