І дійсно…No Place Like Home…

Мені боляче. Боляче від усвідомлення, що знову “на гачок”. Боляче від розуміння, що все не так як я сприймав. Боляче що всі ці “пазли” – це про бажання втекти від того пекла, в якому людина живе. Що я ліки від болю. В різних дозуваннях. Іноді надто великих…я сиджу, в мене болить спина. Не через незручну позу чи спілкування в одному місці. Через те, що я емоційно отримав завелике навантаження. Я просто вигорів за цей вечір. Це настільки безвихідна ситуація що я просто розумію, що вона буде постійно в ній жити і…я буду постійним “джерелом натхнення і приємних емоцій”. І я би міг стати для неї просто найближчою людиною, котра б закрила цю сторінку її історії, як жахливий сон. Але вона не захоче цього. Бо вона досі вірить, що цю людини можна спасти. Похвально, що вона тримається за нього. З одного боку. З іншого вона не бачить явних речей. Ті, які бачу я зі сторони…і це безвихідь. Щира безвихідь.

Я просто буду постійною “моральною підтримкою”, для того щоб вона і далі могла триматись за людину, котра її недостойна. Але вона цього не розуміє і не зрозуміє ще довго. А потім, певно, трапився б хтось інший. Може ні. Не знаю. Але і не вивезу цей увесь “строк” бути корисним…бути безкоштовним психологом і підтримкою. Бо тоді вже я скачуся до пігулок, і це буде дуже, дуже погано. Дуже…

Живемо далі. Вечір покаже, як він буде розвиватись далі..

Забирай мене собі, я віддаю тобі свій сміх…

Гм… Продовжувати читання Забирай мене собі, я віддаю тобі свій сміх…

Гугл Ок. Стабільність

Стабільність мого стану залежить від…кількох речей.

Перша з них – діалог. З людиною має бути постійний діалог. Якщо щось не так – мені не ок. Якщо людина зникає – мені не ок. Чудово коли людина проговорює “мене не буде 3 дні”. Ще краще, коли через 3 дні вона з’являється. Це взагалі супер.

Друга це об’єм спілкування. Тобі не ок, коли ти пишеш багато, а людина тобі 2 слова. Коли ти вивалюєш купу тексту. Це не ок іншій людині, яка не звикла до такого об’єму тексту. Тож якщо ви в цьому сенсі різні – навіть не варто пробувати.

Третя зацікавленість. Не тільки ти маєш питати. Також мають питати тебе. Уточнювати. Розпитувати. Коли ти “граєш в інтерв’ю” – це швидко виснажує. Тому не грай. Якщо спілкування одностороннє – сумно, але завершуй його.

Якщо з цих трьох пунктів щось “не” – все буде фіаско. Але проблема не в тому, що буде фіаско. Навіть на АД, навіть “контролюючи кількість тексту” – це все одно фіаско. Бо справжній “конект” відбувається, коли всі три пункти діють. Інакше, будь-який “зрив” приведе знову до фіаско. Тому варіант “постійно на АД” – такий собі. Терапія? Хто зна…але в тому стані що є – слід завжди пам’ятати про три пункти.

Плаский світ

Є люди з пласким світом. Їх багато, насправді. Вони ідеальні працівники. Бо в них є напрямок, з яким вони мають справлятись – і вони чудово в ньому реалізовуються. Вони ідеальні працівники на заводі. Вони ідеальні працівники в магазині. Вони ідеальні матері. Вони ідеальні дружини. Це не робить їх гіршими за когось іншого. Просто ти, так само, не маєш очікувати від людини того, для чого її внутрішній світ не пристосовано.

Так само, від зворотного, я мало знав щиро творчих людей, які були б ідеальними матерями. Тобто вони, без проблем, забезпечували базові потреби дитини, але не більше. В таких людей діти виростають дуже самостійними. Бо інакше ніяк. Знову ж, це не про їх мінус. Просто це про будову їх внутрішнього світу.

Найдурніша справа, яку ти можеш робити що з першою, що з другою людиною – це перекраювати її в когось іншого. Того, ким ця людина не є.

Я творча людина. Мені цікаві творчі люди. Мені не цікава монотонна одноманітна робота, бо я від неї швидко втомлююсь. Тому я займаюсь і димарями, і ремонтом транспорту/техніки, і обслуговуванням комп’ютерів, в той же час мені подобаються тендітні образи на фото, які я створюю. Але це я. Інші не мають бути такими, яким є я. Просто тому що вони інші. І це треба прийняти. Що ти обираєш “або-або”. Щоб не бути монстром в житті іншої людини.

Досвід

Сьогодні в Тредсі мене, в розмові, перепитали, чи не планую я повертатись в додатки знайомств. До речі, так і не дописав про них допис і про свій досвід. Але повернемось до думки. Продовжувати читання Досвід

Залиш надію…

Fallout 2. Ні, не другий сезон серіалу. Саме Fallout 2. В цій назві для мене так багато. Сьогодні зловив себе на думці, що погода за вікном і настрій такі, які кажуть “завантаж…запусти…зникни з цього похмурого всесвіту у ще більш похмурий. Але такий знайомий…” – смак дитинства це не “морозиво по 50 копійок”. Це коли ти з ангіною йшов міняти диски в магазин, і одним з двох виявився Fallout 2. Тобі сподобався “чувак на обкладинці”. І ти зрозмів, що це саме те…

Я пам’ятаю і сніжну погоду, і те що з ангіною мені краще тоді не стало після походу. Але тоді я відкрив для себе цілий всесвіт. Я пів дня рубився над квестом з “відкриттям” дверей, бо навіть уявити не міг, що у грі можна не просто “клікнути”, а запустити вибухівку з таймером, викинути її з рюкзака і…підірвати ті кляті двері. То було щось неймовірне. Цей всесвіт був неймовірним. Бо ігри тоді були про можливості. Про тони тексту. Про історії, якими ти жив і з якими засинав і прокидався.

Саме Fallout 2 стала для мене відкриттям про те, як можна створювати ігри і наскільки безмежними з точки зору можливостей вони можуть бути. Це була не гра, а кінематографічна пригода. Я можу назвати купу ігор з того часу, типу Phantasmagoria, котрі виділялись на фоні ААА підробок типу Assassins Creed, що виходять зараз. Бо тоді ігри були про ідею, а не обкладинку (гра слів, знаю).

Шукаючи когось

Ти в першу чергу маєш шукати друга. Людину, з якою у вас буде взаємна підтримка. Але слід пам’ятати, що не всі люди здатні дружити. Не всі люди здатні давати у відповідь тепло, яке даєш ти. І не всі здатні цінити один одного, навіть у скрутні часи.

Запитуючи себе, чого ти шукаєш в іншій людині – першим словом є “тепла”. Бо саме його нам частіше не вистачає. Тепло це не про побут. Це не про “хто миє тарілки”. Це про внутрішнє відчуття спокою. Тобто, здебільшого, кожен зараз шукає в іншій людині “дім”, в якому йому буде затишно.А вже потім все інше.

Але не кожен дім, в який ти заходиш, дає тобі відчуття спокою і комфорту. Тому, технічно, всі одинокі люди це “квартиранти” цього світу. Котрі просто шукають місце, де їм буде затишно. Не дивлячись на все те, що відбувається за вікном…

Диво-жінка

Ми звикли вважати, що обов’язково є якась диво-жінка, яка неодмінно живе за три-дев’ять земель, і от саме вона є тою ідеальною істотою, яка наповнить наше життя кольоровими барвами. Що обов’язково “саме та” людина може бути не поряд, а елементом якогось квесту, за яким нам по підказках треба відшукати замок з принцесою, і…врятувати її. Але що, якщо ні?

Що, якщо ця сама диво-дівчина існує десь поряд? Працює в АТБшці на викладці товарів вдень, а вночі вдягає костюм супер-геройки і дає прочухана поганим хлопцям (котрі кидають їй дікпіки в приватні)? Що, якщо ти з нею стикаєшся в черзі за пенсією чи за ранковою кавою? А може вона та, хто робить тобі цю саму, найсмачнішу каву за 7.50 (в твоїх мріях, бо де ти бачив таку каву?).

Ми звикли вірити в дива і знаки, шукаючи людину, але кожен раз знаходячи лиш проблему. Одну за одною. Не помічаючи людей, котрі поряд. В яких і може бути цілий всесвіт, якого ти не помічаєш, розмірковуючи про те, що “ось ця людина точно не та сама…” – а раптом, вона, саме та? Тут, поряд. І ви з нею бачитесь кожен ранок, день, вечір?..

Озирнись хоч раз. Не в Тіндерах, Тредсах, Інсті. Просто, навколо себе. І я певен, що ти побачиш саме її. Просто запитай як справи. Просто запроси на каву. Просто не марнуй час на “образ” який ти шукаєш, а знайти людину. Теплу, люблячу, твою.