11

Чудовий вік. Міг би бути…як ти?…

Період, коли батьки розходяться мені завжди сприймався сумним. Чи сталося б це, якби ти народилась не цього числа, а трішки пізніше? Я думаю, що багато чого було б інакше. Люди, місця, події, досвід…дивовижно, наскільки багато може змінити одна єдина людина в нашому житті. В той чи інший бік. Хто зна, можливо б тоді і війни не було. Хоча, будемо відверті, за рік до того війна вже відбулась. І тоді було страшно, в якому світі ти з’явишся. Зараз війна стала ширшою, страшнішою.

Життя нагадує вірш Седрика..”Чотири країни, три мови, і рік минув.” – тільки не країни, а міста. Але цей день не про нас, він про тебе. Він для тебе.

Цьогоріч, поряд з тобою, додалась ще одна близька людина. З кожним роком стає все сумніше вести цю статистику, але тепер в тебе ще й дядько буде поруч. На жаль, він не зміг захистити себе, але я певен, що тебе він захистить і буде любити.

Часом здається, що з кожним роком ти стаєш все далі і все більш невідомою для мене. Бо здається, що за всі минулі “листи” я розповів тобі все. І не почувши відповіді, це полум’я згасає.

Життя розвело нас по різні сторони всесвіту із твоєю матір’ю, але все так само ти лишаєшся в серці кожного з нас. І най так буде надалі. Де б і з ким ми не були.

Формула відносин

Чи існує, взагалі, формула взаємовідносин, за якою будь-які дві людини могли б зійтись і прожити своє щасливе життя?
Думаю, що і так і ні. Впливає багато факторів, які не завжди можливо контролювати.

Намагаючись зрозуміти, як все, взагалі, працює, я дійшов до висновку що ніщо не є гарантією того, що ви з кимось, маючі попередні схожості, продовжите шлях і надалі. Бо відносини це не тільки про схожість. Це про спроможність сприймати чужу іншість, без спроби її замінити, підставляючи те, що потрібно вам.

Спільний (больовий) досвід, який ви пройшли окремо, не означає, що знаючи “де болить” ви зможете пройти разом, знаючи больові точки. Бо в кожного вони свої. І вам може здаватись, що знаєте “як це?”. Але два негативних досвіди ніколи не дадуть позитивний. Не слід чіплятись за те, що було в минулому. Але у вас є всі шанси зачепитись за те, що ви самі створите разом у майбутньому.

І, насамперед, не робіть зі слона муху. Те, що ви вже “побачили як будуються відносини і знаєте, де можна зрізати” – не означає, що ви не “зріжете” важливі частини один одного. Спитайте себе – де ж ті відносини, які ви знаєте як будуються. Чи бажання повторити попередній досвід буде перш за все? Ви не можете знати, в який момент все пішло не так. Але, певним сенсом, роблячи “все не так”, як раніше – у вас є шанс не натрапити на ту ж колію відносин, котра закінчилася Dead End’ом.

Спокійно. Тихесенько…потайки, я б сказав…пізнавайте один одного. Краще прожити день за рік, ніж спалити кілька років (відносин) за день. Уявіть, що людина це мінне поле. Але незвичне. Таке, що нагадує Advent календар. Під кожною кришечкою ви не знайдете цукерки. Але там будуть частини серця, душі, всесвіту людини, по яким ви зможете поступово зрозуміти, за що саме ви кохаєте саме цю людину.

Неймовірно дійти до висновку, що тобі “ок” вивчати людину по краплинах. Ще неймовірніше, коли ти дізнаєшся, що це не тільки твій перший досвід цих “додатків”. І казково, коли тебе ЧУЮТЬ!

HFL?..

Іноді вибір лиш примарний. І це чудово. Лишилось знайти шлях, в якому це все може буть. Чи це найважче? Чи найлегше?..

Мені, все ж таки, треба виділити на себе якщо не місяць, то, хоча б, тиждень, і поговорити з собою. Нехай це буде внутрішня розмова Sa і мене. Бо нам з нею дуже треба визначитись з тим, що є канонічним. Місце чи людина. Хоча, можливо, я просто поспішаю як завжди, і з’ясується, що і тут вибір зроблений буде за мене і я лишусь в тому ж моменті де і був. В тому ж місці де і був. Бо все це “все можливо, поки не зроблено вибір” – воно і про іншу сторону. Ми ж звикли вважати світ однополярним.

В світі взаємовідносин не буває “я”. Є “ми”. І, мабуть, якщо ти щось плануєш, або, точніше, “ви” щось плануєте – це питання до обох. А коли твоє внутрішнє “я” складається з двох”, то…це вже питання трьох? Хотів написати “здоровомислючого мене, емоційної Sa, і її”. Але саме у Sa є питання, що для мене буде краще в тому чи іншому моменті. Бо їй потім розгрібать наслідки будь-яких рішень.

А ще, ці всі додатки лиш…”додали” мені невпевненості в людях. Ти сприймаєш всіх як одного і досвід новий за попередній.

Все можливо, поки не зроблено вибір…

Часом життя дає тобі вибір. Але я не думаю що воно дає тобі вибір. Воно дає тобі шанс, з часом, згадувати, що в тебе колись був вибір…і думати, що ти зробив не той..

“А вранці вони неминуче прокинулися..”

“..Не застудилися – не забруднилися
Називали речі своїми іменами
Сіяли добре, розумне, вічне..”

Як же ці слова актуальні до дофамінових наркоманів…бо звечора вона про “весілля весною!”, а зранку, через день, ти спостерігаєш видалену переписку.

Вона спитала мене, “де ти братимеш дофамін, коли видалишся з додатків для знайомств?” – та, нахуй, мені ваш, дофамін, пані, не треба. Я шукаю не його, а відносини. Здорові. Без гойдалок. Але в додатках ти спостерігаєш лише жінок-“наркоманів”, яким тільки він і потрібен. А потім всі чулувіки козли, бо ж.. *ваш варіант*.

Вирвані сторінки, що тобі, що мені…

Від зворотного, я це я. Чи слід дивуватись цій назві допису?..

Я себе лиш питаю в такі моменти – чи це є початок, чи ще ні. Чи зворотній відлік? Чи ні?..Чи це той момент, де “..ми з рівної пішли по кривій”?..Чи “..я тут а ти більше вже ні”?..

Мабуть мені сумно, коли я щиро пропоную допомогу, а її ігнорують. Одразу відчувається якась, певна, наіграність. Що людина хоче викликати емоції. Підсвідомо.

Поки я не приймаю і відштовхую ці думки. Чи протримаюсь я до ранку? Мабуть. Бо я хворий і не буду не спати після другої. Бо все найдурніше, дійсно, відбувається після опівночі.

“..Як все міняється та не ми..”

And I know exactly how this ends..

Шось всі, якось, приунили. І щось мені здається, що всі просто заї..лись від трьох слів “спека”, “балістика”, і “якого хуя я приунив?”. Останнє найбільш важливе слово, бо воно включає будь-які свої обставини. Воно для кожного своє. Для мене воно про застуду (мабуть) з температурою. Але мова не про мене.

Є овер дофіга наративів, які нам закидують в наше життя. Особливо вдало вони працюють в умовах дискомфорту – не важливо це спека чи холод. Але саме в ці моменти ти здаєшся і починаєш думати “..а може?..” – це про бажання переїхати. Це про втому від життя, яке тебе оточує вже бог зна скільки років. Про тривожність. Про зневіру у завтрашній день.

Так, я той же “творожник”, котрий сьогодні пише одне, а завтра писатиме інше. Але зараз, в моменті, я тут, щоб сказати що життя продовжується. Не важливо чи втратили ми когось вчора чи рік тому. Не важливо в якому місці ти живеш. Важливо жити і вірити в своє завтра. Яке б воно не було. Лиш з вірою в завтра воно настане. Лиш з баченням цього самого завтра ти зможеш рухатись далі.

Дивно, коли на такі думки надихнула Лінкін Парківська The Emptiness Machine. Ця сама “the emptiness machine” хоче нас всіх перемолоти. Але ж ми їй не дозволимо..правда?..

..if you can change one thing..

В такі моменти я відчуваю, що мені була б потрібна чиясь порада, але нікого немає. Я думаю це страх про власне прийняття рішень. Про момент, в якому тебе питають “..і що ти робитимеш далі?..”. Продовжувати читання ..if you can change one thing..