Соціальні Служби

Поговоримо про мою нову роботу на пісню Hohlan – Соціальні служби Продовжувати читання Соціальні Служби

There’s no place like..

Home…

Мої демони надто явні, щоб бути частиною когось…вчора я це в собі побачив і зрозумів. Бо знову замислився, що тільки псую собою чужі життя…

Загалом, я такий же суїцидник, як і він…і вік наближався до межі…

Я пробую інакше,але це має бути тільки мій світ. Світ, наповнений самотністю. Я не маю транслювати свої стани ще на когось. І ні, чиєсь світло не затьмарить цю темряву ніколи.

Бути друзями не гірший варіант, так я роблю іншим менше болю.

Часом…

..я задаюсь питанням, чи це не просто ще один досвід, коли тобі цікаві були відносини, а людині…”як би відносини” і не “як би натхнення”. Але хибною буде кожна з цих думок.
В загальному, це як прийти в наркопритон, і сподіватись що якийсь з наркоманів, дійсно, вирішив перестати приймати речовини. Себто не там ми шукаємо те, що нам необхідно. Але прямі питання, які я так люблю задавати, знову приведуть в населенний пункт “Фіаско”.

Якщо це виявилося б дійсно таким, я б не хотів закритись в собі ще більше. Я б не хотів тих думок, від яких я втікаю. Бо чийсь дофамін може, цілком, закінчитись чиїмся суїцидом. Якщо перегнути палицю і переграти в ігри. Тому дурне, мабуть, було взагалі з кимось знайомитись на майданчиках, знаючи попередній досвід.

До реальної зустрічі все віртуальне. До реальної зустрічі все не має значення. Сказане, зроблене. Просто тому що ти завжди лишаєшся “одним з”. Ти ніколи не знаєш, одним зі скількох. Але чи так це важливо? Я чітко виділяв і відділяв собі людину, всім іншим кажучи “тільки дружба”. Навіть зараз, тут, в профілі, ви побачите в мене в описі тільки пункт “Дружба”. Бо таке моє сприйняття.

Час покаже. Не хотів би вірити в повторюваність досвіду. Бо втомився від нього.

Стани

Не знаю, чи це можна сказати “на жаль”, але вона була права. І дійсно…розійтись і “відпустити” то різні речі. Перше про віддаленість фізичну. Друге про…внутрішню? Бо саме відпустивши одну, я побачив, як ми наближаємось з іншою. І це про якийсь внутрішній стан. Про довіру. Це, дійсно, дивне відчуття. Але воно дає якусь легкість.

Я довго розмірковував над тим, чи виходячи з відносин ми беремо “себе з собою”. І вважав, що так. Що якщо в одних ти був якимось грубим, то це про те що ти є такий, а не про те, що ти стаєш таким з людиною, відносно якої в тебе втрачено синхрон. Тобто внутрішньо ти відчуваєш дискомфорт, але зовнішньо тобі здається, що це норма. І от, тільки відходячи далі – ти починаєш помічати, що ця “грубість” вмикається в тобі саме в моментах, коли “минуле” тебе наздоганяє. Коли нагадує, “як добре було разом”. Але “разом” для кого? Бо для тебе це “разом” зникло в той самий вечір. І ти просто зрозумів, що воно існує не для твого комфорту. А лиш для комфорту іншої людини.

Так, мабуть, найжахливіше лишитись без родини у цьому світі. Але якщо подивитись на передумови – чи винен я в тому? Чи винен в тому, що всі ці роки я дозволяв людині не працювати і…нічого не робити? Саме так. Я не вимагав від неї вчитись на когось. Отримувати корисні навички. Навіть коли стояло питання оформитись як ФОП, вона не пішла на курси бухгалтерів. Не почала вивчати це питання. Лише “у планах”. Все “у планах”. Навчатись почала після закінчення стосунків. Бо ж бо. Я питаю в себе – чи маю я, взагалі, жаліти людину, яка змарнувала 14 років мого життя, просто користуючись мною?..і, мабуть, що ні.

Останнім часом в мене були тривожні стани. Я не міг зрозуміти, від чого. Чому мені хочеться забитись у куток і комусь пожалітись по тому, що я відчуваю всередині. Але мені не було кому пожалітись. Тому я просто проживав цей стан в собі і з собою. І мені було краще, коли я спілкувався з майбутнім. І, сьогодні, мені стало гірше, коли я спілкувався з минулим. Коли знову чув ці слова про “ти казав..”..”ти обіцяв..” – які звучали для мене як якась маніпуляція, котра б мала присоромити мене, і повернути на попередній курс. Але ні. Я не хочу більше цього.

Є такі люди, котрі дзвонять мені, а мені вони настільки неприємні, що я фізично не можу зняти слухавку, бо вже одразу відчуваю тремор. Дискомфорт від того що саме ця людина мені дзвонить. І я не розумію двох речей – як я міг 14 років жити у відносинах, які, в результаті, виликають в мені лиш цей самий “тремор”. Все було чудово, коли вчора людина казала що бачить себе в новій професії яку знайшла. Я повірив в неї. Побажав успіху. Але сьогоднішнє “ойшосьяневпевнена” – зруйнувала те вчорашнє бачення. Бо ти…ти просто не віриш, що людина дійсно зміниться і знайде себе. А не присосеться знову до тебе, чи когось ще. Бо є люди, котрі підуть на що завгодно, аби тільки не…міняти себе. І своїх звичок.

=============================

Я дихаю легше із нею. Це не про “звісно, це ж нові відносини!”. Просто. З людиною я дихаю легше. Мені важко, бо я боюсь. Боюсь втратити людину. Боюсь сказати чи зробити не те. Хочу вибачатись за все, що зроблено не так, аби тільки не втратити це. Не втратити її і цей шанс. Бо кілька разів вже були на межі. Але заховали свої ножі…подобається, що захотілось в риму сказати.

Ми обговорюємо з нею творчі плани, і…це найчудовіше, що могло трапитись в моєму житті. Бо їй завжди не вистачало фотографа…бо мені завжди не вистачало моделі..ця “однохвильність” дуже надихає. Йти до цілі. Бути підтримкою. Досягати нових висот. Ми завжди йдемо вперед з тим, хто, на нашу думку, біжить спереду, і завжди стоїмо на місці, з тим, хто нікуди не рухається. Можливо тому мені легко. Можливо тому я дихаю…

11

Чудовий вік. Міг би бути…як ти?…

Період, коли батьки розходяться мені завжди сприймався сумним. Чи сталося б це, якби ти народилась не цього числа, а трішки пізніше? Я думаю, що багато чого було б інакше. Люди, місця, події, досвід…дивовижно, наскільки багато може змінити одна єдина людина в нашому житті. В той чи інший бік. Хто зна, можливо б тоді і війни не було. Хоча, будемо відверті, за рік до того війна вже відбулась. І тоді було страшно, в якому світі ти з’явишся. Зараз війна стала ширшою, страшнішою.

Життя нагадує вірш Седрика..”Чотири країни, три мови, і рік минув.” – тільки не країни, а міста. Але цей день не про нас, він про тебе. Він для тебе.

Цьогоріч, поряд з тобою, додалась ще одна близька людина. З кожним роком стає все сумніше вести цю статистику, але тепер в тебе ще й дядько буде поруч. На жаль, він не зміг захистити себе, але я певен, що тебе він захистить і буде любити.

Часом здається, що з кожним роком ти стаєш все далі і все більш невідомою для мене. Бо здається, що за всі минулі “листи” я розповів тобі все. І не почувши відповіді, це полум’я згасає.

Життя розвело нас по різні сторони всесвіту із твоєю матір’ю, але все так само ти лишаєшся в серці кожного з нас. І най так буде надалі. Де б і з ким ми не були.

Формула відносин

Чи існує, взагалі, формула взаємовідносин, за якою будь-які дві людини могли б зійтись і прожити своє щасливе життя?
Думаю, що і так і ні. Впливає багато факторів, які не завжди можливо контролювати.

Намагаючись зрозуміти, як все, взагалі, працює, я дійшов до висновку що ніщо не є гарантією того, що ви з кимось, маючі попередні схожості, продовжите шлях і надалі. Бо відносини це не тільки про схожість. Це про спроможність сприймати чужу іншість, без спроби її замінити, підставляючи те, що потрібно вам.

Спільний (больовий) досвід, який ви пройшли окремо, не означає, що знаючи “де болить” ви зможете пройти разом, знаючи больові точки. Бо в кожного вони свої. І вам може здаватись, що знаєте “як це?”. Але два негативних досвіди ніколи не дадуть позитивний. Не слід чіплятись за те, що було в минулому. Але у вас є всі шанси зачепитись за те, що ви самі створите разом у майбутньому.

І, насамперед, не робіть зі слона муху. Те, що ви вже “побачили як будуються відносини і знаєте, де можна зрізати” – не означає, що ви не “зріжете” важливі частини один одного. Спитайте себе – де ж ті відносини, які ви знаєте як будуються. Чи бажання повторити попередній досвід буде перш за все? Ви не можете знати, в який момент все пішло не так. Але, певним сенсом, роблячи “все не так”, як раніше – у вас є шанс не натрапити на ту ж колію відносин, котра закінчилася Dead End’ом.

Спокійно. Тихесенько…потайки, я б сказав…пізнавайте один одного. Краще прожити день за рік, ніж спалити кілька років (відносин) за день. Уявіть, що людина це мінне поле. Але незвичне. Таке, що нагадує Advent календар. Під кожною кришечкою ви не знайдете цукерки. Але там будуть частини серця, душі, всесвіту людини, по яким ви зможете поступово зрозуміти, за що саме ви кохаєте саме цю людину.

Неймовірно дійти до висновку, що тобі “ок” вивчати людину по краплинах. Ще неймовірніше, коли ти дізнаєшся, що це не тільки твій перший досвід цих “додатків”. І казково, коли тебе ЧУЮТЬ!

HFL?..

Іноді вибір лиш примарний. І це чудово. Лишилось знайти шлях, в якому це все може буть. Чи це найважче? Чи найлегше?..

Мені, все ж таки, треба виділити на себе якщо не місяць, то, хоча б, тиждень, і поговорити з собою. Нехай це буде внутрішня розмова Sa і мене. Бо нам з нею дуже треба визначитись з тим, що є канонічним. Місце чи людина. Хоча, можливо, я просто поспішаю як завжди, і з’ясується, що і тут вибір зроблений буде за мене і я лишусь в тому ж моменті де і був. В тому ж місці де і був. Бо все це “все можливо, поки не зроблено вибір” – воно і про іншу сторону. Ми ж звикли вважати світ однополярним.

В світі взаємовідносин не буває “я”. Є “ми”. І, мабуть, якщо ти щось плануєш, або, точніше, “ви” щось плануєте – це питання до обох. А коли твоє внутрішнє “я” складається з двох”, то…це вже питання трьох? Хотів написати “здоровомислючого мене, емоційної Sa, і її”. Але саме у Sa є питання, що для мене буде краще в тому чи іншому моменті. Бо їй потім розгрібать наслідки будь-яких рішень.

А ще, ці всі додатки лиш…”додали” мені невпевненості в людях. Ти сприймаєш всіх як одного і досвід новий за попередній.

Все можливо, поки не зроблено вибір…

Часом життя дає тобі вибір. Але я не думаю що воно дає тобі вибір. Воно дає тобі шанс, з часом, згадувати, що в тебе колись був вибір…і думати, що ти зробив не той..

“А вранці вони неминуче прокинулися..”

“..Не застудилися – не забруднилися
Називали речі своїми іменами
Сіяли добре, розумне, вічне..”

Як же ці слова актуальні до дофамінових наркоманів…бо звечора вона про “весілля весною!”, а зранку, через день, ти спостерігаєш видалену переписку.

Вона спитала мене, “де ти братимеш дофамін, коли видалишся з додатків для знайомств?” – та, нахуй, мені ваш, дофамін, пані, не треба. Я шукаю не його, а відносини. Здорові. Без гойдалок. Але в додатках ти спостерігаєш лише жінок-“наркоманів”, яким тільки він і потрібен. А потім всі чулувіки козли, бо ж.. *ваш варіант*.