..Змило давно ангельский сад. Хочу назад..
Нушож…
Я, все ж таки, “ввімкнув” типового себе. Істеричку? Можливо. Са? Навряд чи. Але, в будь-якому випадку я це я.
Try
“Hey, my love, you left a bitter taste
I cried for help, and you just walked away
I can’t believe that we’ve become estranged
My angel, my angel, yeahAnd all the times you promised things would change
They always stayed the same
Stuck on you like a stain, ohTry my best but it’s never enough
Walk on glass, rub salt in the cut
I try to put you back again
Glue’s gone dry and nothing sticks
I can’t look now so I reminisce
I try, I tried..”
Щурячі перегони
Іноді взаємодія двох людей нагадує перегони. Як і в спорті чи в танці – є той, хто веде, і той, хто дозволяє себе вести. Тобто дві різносторонні сили. Звернемось до фізики. Якщо дві сили рухаються з різною швидкістю, але одна з сил робить ривок – чи означає це, що вони вирівняються і продовжать шлях поряд? Одразу відповім – ні.
Справа в тому, що імпульс, який ми надаємо об’єкту, не є фіксованою одиницею. Колись була одна дівчина, котра мені подобалась. Але проблема (з моєї точки зору) полягала в тому, що в мене не було грошей на квіти і інше. Можна було в неї спитати, чи потрібні вони їй, але ти вчишся на тому, як працює всесвіт, на чужому досвіді, тому що показано в фільмах чи описано у книгах. Тож робиш ці квіти важливою часткою взаємовідносин. Міркування довели до того, що не проблема піти працювати і заробити грошей. Проблема в тому, що є певні елементи, котрі вже на стартовій позиції, з твоєї сторони, вимагають від тебе дій. Міркування переходять у площину “але ж, якщо ти людині не потрібен без цих дій, то людині потрібен не ти, а те, що їй дадуть ці дії”.
В загальному, це нагадує покупку телефона. Коли ти дивишся в магазині на модель за 5000, а на 200 грн дорожче модель краща, а на 700 грн дорожче ще краща. І от ти вже не думаєш про той, що коштував 5000, а задивляєшся на той котрий “модель мрії”, але коштує 6200. І ти купуєш її. Переводячи це в більш зрозумілу площину – збільшуючи свою швидкість, чи цінність, ти, в той же час, зменшуєш швидкість/цінність іншого об’єкта, який ти намагаєшся наздогнати. Тобто він, в твоєму розумінні, знецінюється.
Базово знаходячись в різних умовах, дві сили не можуть співіснувати поряд. Або перша другу буде постійно тягнути за собою вперед, або друга буде спиняти першу від руху вперед.
Це повертає мене в 2007. Ти можеш безмежно кохати і розчинятись в людині, знаходячи в ній цілий всесвіт, і розділяючи світ, в якому ти живеш на дві половини. Кожному порівно. Але як у вчорашній історії про різні площини, тут так само – ваші всесвіті співіснують лише в одній площині – думок і спілкування. Спроба вийти за межі спілкування закінчується фатально, бо ти розумієш різність цих самих світів. Це про якісь речі, з якими ти не можеш погодитись, бо в твоїй “прошивці” їх не було закладено.
Як в будь-яких інших випадках, я задаю собі питання – чи може бути інакше? Чи є якась нейтральна сторона? Нейтральна територія, де дві енергії можуть співіснувати? Мені це нагадує, чомусь, життя умовної стюардеси і сантехніка. Коли перша знає, що вона може повернутись додому. Що є фіксований термін “дім”. Де затишно. Де її завжди чекають. Де є їжа, на столі стоять свіжозрізані квіти. Бо Маріо їх вирощує у зимовому саду. Другий знає, що йому треба підтримувати цей самий затишок. Не дарма тут приведено у приклад Маріо – він має слідкувати “за замком для принцеси”.
В 2007 нам було по 17. І ти мав одне сприйняття. Зараз…в 17 ти шукаєш причини, в 36 ти шукаєш шляхи. Тобі не хочеться вірити, що світ плоский і будь-яка ситуація має лише 1 варіант рішення. Питання, чи потрібне це рішення тільки тобі.
Випадковий факт
Мені завжди було легше з людьми, яких не сприймає суспільство, бо такі люди сприймали мене. Я сприймаю людей такими, якими вони є. Будь-якими. Окрім тих, хто робить насилля відносно інших. Їм в пеклі горіти, звісно. В свою чергу, це негласне правило розповсюджується і на мене – не треба вдягати маски. Ти просто той, хто є.
Тому “твої люди”, або “твоя людина” – завжди трапиться на твоєму шляху. Яким би довгим чи коротким він не був. Просто шукай не серед тих, хто не розуміє – а серед тих, хто на тій же хвилі.
Площини
Ми можемо сприймати будь-як близько будь-яку особу, але кожна особа існує в кількох площинах. Одна площина це наші розмови. Інша площина світосприйняття. Ще одна площина сім’я, що з одного, що з іншого боку. І таких площин є багато. В кожного з нас. І, тобто, ми сприймаємо людину близькою, але це відбувається в одній площині. Але ми сприймаємо це, наче це відбувається по всіх напрямках одночасно. Потім відбувається “щось не те”, і наше сприйняття змінюється. Воно змінюється відносно цієї самої однієї частини. Але внутрішньо ми сприймаємо це, як те що воно змінилось глобально і в цілому…
Між Вікнами
Я вмію/люблю знаходити якісь знаки (навіть там, де їх нема). Так і з цим метеликом. Він застряг між вікнами, хоча я думав що він сидить на зовнішньому вікні. Приблизно так само почуваюсь і я – наче застрягши між двох вікон. Одна половина тебе каже – ти самодостатній, тобі ніхто не потрібен. Інша каже – тобі потрібен хтось.
В загальному ж, ти просто продовжуєш сидіти між вікнами, чекаючи…якогось знаку? Не впевнений…
Мабуть…
Воно б і чудово було жити в регіоні, де світло не зникає після першого ж прильоту, а часом і без. Але…як є. Заї…ть – куплю пару панелей сонячних, АВРку, і заб’ю болт. Якось так, по скромному…
You see, I really try..
..But now maybe I’m crazy.. Продовжувати читання You see, I really try..
..the Cure 2.0
Взимку була в мене “робота на тему“. Це був знімок на пісню Yonaka – The Cure.
Тоді я написав, що творчість то є ліки, хоча, на скільки пам’ятаю, то все одно стосувалось людини. Зараз від зворотного – чи може бути людина ліками від когось чи чогось? Схиляюсь, що ні. Будь-яка людина то є, більше, хвороба. Просто ми закидаємо одні симптоми іншими. Вважаючи, що інші симптом менш шкідливі, ніж попередні.
Іноді найважче віднайти цілістність в собі. В своїй творчості. Думках. Бо ти є всесвіт. Вже сам по собі. Все інше дрібниці..

