Бабусин Мігель де Сервантес

Бабусин де Сервантес мав всі шанси стати першим, що я (спробую?) якось відреставрувати.

Ну…поки що то просто довести до ладу. Бо він мені подобаєцця. Свій хлопець. Просто трішки зашарханий…Я б хотів повернути вигляд деревини до…деревини. Хванєри до хванєри. Дзеркала до…дзеркала?. Покрити маслом з воском і буде щастя. Але думаю то далекі плани. Поки що хоча б просто почати використовувати за призначенням.

Хата (майже) холостяка вона така…дивна. Стеля чорна бо піч “задиміла” коли дядько топив її і…пішов з будинку. Хтось скаже – бруд. А для мене то просто “творча стеля”. Типу ви ще побачите не один знімок, де я це використаю як елемент декору. Як і старі шпалери. Бо для когось мрачняк – для нас то натхнення.

Так. А тепер точно треба їсти готувать…

Ті кого любим найбільше, ранять не в серце, а глибше..

Нє, допис не про те. Звучало в колонках просто. Продовжувати читання Ті кого любим найбільше, ранять не в серце, а глибше..

But I’ve been here before..

Загалом, нічого нового..

“Need a minute, but I’m surrounded, ah, ah
Friends are coming at me like vultures
How come nobody ever told ya?
I wouldn’t show your face till it’s over, ah, ah

But I’ve been here before, ‘fore, ‘fore
So hit me when I’m sore, I’m sore”

Маніфест (розмови з Дар’єю)

“Істина в тому, що такі люди як ми з тобою – є самодостатніми. Факт. Що ми соціальнозалежні – це вже інша історія. Але ж ми і не плануємо “жити з цілим світом”. Тож об’єктивно. Що для таких як ми головне в іншій людині, яка має бути поруч?
1. Прийняття нас такими як є. З потребою у додатковому спілкуванні. Чи всі люди дадуть таку можливість? Ні.
2. Можливість ділитись чимось і бути почутими. На прикладі твого “співробітника” – він вже не пройшов цей тест. Виходячи з попередніх думок.
3. Теплість взаємовідносин. Ми готові давати тепло і хотіли б його отримувати. Не за “добре виконану команду” (як у собак), а просто. Бо в нас вбачають живу людину. Тож якщо людина сама по собі до тебе “тепло” не ставиться, чи не йде на контакт – це не про те, що проблема в тому. Просто або у вас немає конекту, або людина не сприймає тебе (читати пункт 2).
4. Спільний досуг. Важливий пункт. Бо без спільних справ взаємовідносин не існує. І це про те, що ви або кудись разом їздите і це подобається, або ж дивитесь/слухаєте/читаєте щось, про що потім можна поговорити.
5. Майбутнє. Взагалі це не про “наші” взаємовідносини, а взаємовідносини в цілому. Люди мають бачити спільне майбутнє. В спільному місці. В спільній реальності. Якщо люди в нашому віці не бачать спільного майбутнього – це означає, що в них вже закладені різні шляхи. Вони не зміняться з часом. Просто ще більше розійдуться. Тому вже на цьому етапі важливо ділитись і чути про те, як людина бачить себе років через 5-10, умовних.

Здавалося б, це все про “базове”, але ми нехтуємо приблизно 3 пунктами з 5 щоразу, і думаємо що проблема в нас. Але проблема не в нас, а в тому що просто ви різні люди. З різним уявленням/ставленням до життя.”

На роздоріжжі

Два дні, дві спроби, два шанса. Не так. Нуль шансів. Бо ми завжди лишаємось собою. Я про це сказав Дар’ї – наша проблема в тому, що навіть намагаючись/бажаючи бути або виглядати як хтось інший, ми повертаємось до того, що наша поведінка не змінюється, бо ми є ми. У всіх сенсах. Перепитав себе, що б зробила Sa. Вона порекомендувала бути собою. В найгіршому з варіантів. А це нігті, визиваюча сережка (дві?), і…гендерно нейтральна футболка. Все як ми любимо.

Sa грається в свою гру…це не про бажання комусь сподобатись, це про бажання сподобатись собі. Бути собою в тому рідкому моменті. Гіршою, чи кращою своєю половиною?..ніжною. В першу чергу.

Мені хотілося б навчитись прикидатись кимось іншим. Зручним в тих чи інших моментах. Розуміючим в тих чи інших моментах. Але я це я. Зі всіма плюсами і недоліками. Ні, я не вважаю недоліком те, як я іноді виглядаю чи сприймаю себе. Навпаки.

Sa нікуди не зникне. З мене. З цього всесвіту. Бо вона і є той останній запобіжник, котрий рятує мене від всього того, що трапилось тоді. Sa це альтернативна “я”, котра захотіла жити. Яка сказала “я навчу тебе, як розважатись і бути собою. Як будувати плани і дивитись в майбутнє. Як жити не дивлячись на те, як часом буває важко”. Музика, фільми, книги, інше – неважливо. Важливо розуміння, що часом я буваю більше Sa, ніж собою. Це не дні траура, це дні свята. Наче в тебе день народження. Штучний, але ж. Люблю ці дні. Влаштуєм свято?..

Місто мрії, але…

В житті завжди багато “але”.  І з цим доводиться миритись.
Я часто кажу, що жалкую за переїзд, що там було краще і хотілось би повернутись, але… І ось воно це “але”.  Я розумію , що повернутись неможливо, бо я цього хочу не фізично, а внутрішньо. У відчуття безпеки, менших проблем, затишніший будинок, у садок, у відчуття теплого вітру, коли катались по трасі…Але реальність змінилась і тих відчуттів більше не має, вони залишись у тому часі, а не в тому місці. І навіть зараз повернувшись, там буде все по іншому. Просто іноді хочеться втекти від проблем, від жорстокої реальності, від всього всесвіту, туди де останній щасливий спогад… Бо з кожним наближающимся вибухом, с кожним пострілом поряд  хочеться все більше сховатись, але  сховатись можна тільки глибше в себе, там де є  теплі спогади. І чим ближче гул моторів і джурчання( далеко не води і птахів) і тим більше розумієш, що спогади вже не врятують, і жити стає важче…Але, я пристосовуюсь, я вмовляю себе ,що колись це закінчиться. А поки якось так

Так, але ні

Дивно, як моє сприйняття і думки можуть змінюватись з вечора на ранок чи, точніше, день. Своїми думками і діями я нагадую собі зараз якогось маніяка, який шукає жертву. Під питанням чи “шукає”, а що “жертву” то саме так. Бо факт фактом…

Чи ділиться мій світ, в цьому сенсі, на дві точки зору? І так і ні. Бо часом здається, що Sa просто чекає, щоб вставити своє “якого біса?!”. Друга ж половина пробує совокупіть саму себе в стані алкогольного сп’яніння. Тому звечора одне, зранку інше. Не дивлячись на всілякі збіги.

Ми б тут, звісно, могли б підключити ще комплекс меншовартості. Але нащо? Цей комплекс не вартий нічого, як і я сам зараз. Так, певним сенсом я (хороша?) трудолюбива людина, але чесність і все інше зараз не в ціні. Іншої ж валюти в мені і в мене немає. Тим не менш, гордість все ще є. Тому я дозволити собі щось комусь безкоштовно робити, не дивлячись на те, що зараз мені вкрай потрібні гроші щоб закрити борги. Бо це і є моя свобода. В той день коли я скажу фразу “вибачте, але я не можу це зробити безкоштовно, бо..” – вбийте мене. Я собі такий не потрібен буду…

Можливо я просто не заточений на гроші? Себто на те щоб їх якось масово заробляти і в цілому? А я вважаю, що маю бути таким? Можливо..

Кожну людину можна сприймати в різній площині. В спілкуванні. У відносинах. В кожній площині у кожної людини якісь свої потреби. Ми бачимо лиш частку потреб. Але наскільки об’єктивно те що ми бачимо, відносно того що є? Це завжди лишається загадка в обидва боки.

В будь-якому разі я відпустив і ні на що не сподіваюсь, не будую планів і думок. Це не те. Не те “тому що..” – тут підставити свій варіант.

Поки ти ще спиш, поки ти ще…

Поки вона боялась, що знайдеться людина, котра нас розділить – я, підсвідомо, “шукав” ту, котра дозволить “нам” бути.

Їй завжди було дивно, як то я знаходжу ті чи інші рішення для питань, котрі постають. Так і тут. Іноді рішення є раніше, ніж виникає питання. Але не хочу бути надто оптимістичним. Бо завжди є це саме “але”. Котрим я не керую. Втім, завжди є альтернативні шляхи досягнення цілі.

Час покаже, як воно буде насправді. Минуле рішення виявилось “таким собі”. Але хто зна, хто зна…

Відчувається

Насправді, воно вже так відчувається, наче ти лишився сам на сам із цим світом. Технічно я завжди був з ним сам на сам. Я міг помилятись по певних рішеннях, але я не відчував підтримки з певних питань, які були для мене критичні “в моменті”. Завжди питав себе “як би воно було по іншому?”.

Неважливо, лишаєшся ти сам на сам з цілим світом, або невеличким містом – ти стаєш обережнішим. З одного боку. З іншого…коли ти сам на сам – твої руки розв’язані у всіх сенсах. Прийняті тобою рішення будуть виключно твоїми. Навіть якщо вони хибні. Світ складається з безліч ілюзій, кожна з яких створює в твоїй уяві якийсь захист. Якого, насправді, ніколи немає. В загальному мене не захистили не від свавілля лікарів, не від самого себе, не від купи помилок що робилось. Чи мали? Не знаю…

Ми створюємо в собі відчуття того, що поруч хтось є. Він зможе вирішити критичні питання. Допомогти у важкій ситуації. Просто бути поруч. Ми завджи шукаємо когось, хто нам допоможе легше “пройти цей світ”. Але я відчуваю, що набрав на себе стільки різних…дивних для інших речей, що в загальному я, мабуть, лишусь один. Просто тому що цей світ не приймає таких людей як я. Люди ж, які сприймають – ще страшніші за мене. А куди вже більше..

Ми звикаємо до зони комфорту, з якої не хочемо виходити. Але часом так трапляється, що за межами цієї зони комфорту інший світ. Він може бути добрим для нас, може ні. Ти не дізнаєшся, поки не спробуєш. Я давав собі строк “до 40 років”. Давайте спробуємо його, якось, збільшити. Переінакшити життя, знайт нові сенси. Бо якесь таке відчуття, що зараз саме час. Я хотів би перестати боятись і думати за те, як мене сприймуть чи що про мене подумають. Якщо я буду так чи інакше виглядати. Якщо я просто буду собою. Світ навколо, звісно, великий і злий. Але чи зліший він за мене?..

Про щастя серед людей високого духовного розвитку

“Як і раніше – думаю прямо протилежне. Тобто чим більш низьке бачення у людини, тим…легше їй живеться. Візуалізуючи просто уяви це як горизонт. Чим далі відкриваються тобі види – тим важчим ти бачиш свій шлях, бо там гори, каміння річки. Якщо ж ти “летиш низько” і бачиш тільки дорогу попереду якої дерева – тобі все здається легшим/простішим. Як приклад – я думаю, що самі сумні люди були б ті, хто знав про те як він помре. Наразі я до них відношусь, в тому сенсі що моє нинішнє бачення життя показує, що не від хвороби якоїсь. Був дивний час, дуже давно, коли хотілось взагалі захворіти чимось невиліковним, щоб мати “чіткі терміни”.

Але повертаючись до людей, які б знали як їх не стане в цілому – вони знали чим закінчиться, і постійно б про це думали. Так само і ми – постійно думаємо про те, “а що ж там ще трішки далі за горизонтом”, і розуміємо, що місцями ми все одно не дізнаємось всього. Тому…мабуть треба просто жити бажанням. Сьогоденням. Хочеш розвестись? Розводься! Ти завтра можеш знову одружитись, а може і з тією ж людиною, якщо ваші шляхи знову пересічуться, але в моменті, прям зараз – роби те, що бажаєш. Бо тільки так ти лишатимешся, хоч умовно, але щасливим. Коли робитимеш не те що маєш чи що від тебе очікують, а те що хочеш сам, всередині…