Позначка: взаємовідносини

Шукаючи когось

Ти в першу чергу маєш шукати друга. Людину, з якою у вас буде взаємна підтримка. Але слід пам’ятати, що не всі люди здатні дружити. Не всі люди здатні давати у відповідь тепло, яке даєш ти. І не всі здатні цінити один одного, навіть у скрутні часи.

Запитуючи себе, чого ти шукаєш в іншій людині – першим словом є “тепла”. Бо саме його нам частіше не вистачає. Тепло це не про побут. Це не про “хто миє тарілки”. Це про внутрішнє відчуття спокою. Тобто, здебільшого, кожен зараз шукає в іншій людині “дім”, в якому йому буде затишно.А вже потім все інше.

Але не кожен дім, в який ти заходиш, дає тобі відчуття спокою і комфорту. Тому, технічно, всі одинокі люди це “квартиранти” цього світу. Котрі просто шукають місце, де їм буде затишно. Не дивлячись на все те, що відбувається за вікном…

Диво-жінка

Ми звикли вважати, що обов’язково є якась диво-жінка, яка неодмінно живе за три-дев’ять земель, і от саме вона є тою ідеальною істотою, яка наповнить наше життя кольоровими барвами. Що обов’язково “саме та” людина може бути не поряд, а елементом якогось квесту, за яким нам по підказках треба відшукати замок з принцесою, і…врятувати її. Але що, якщо ні?

Що, якщо ця сама диво-дівчина існує десь поряд? Працює в АТБшці на викладці товарів вдень, а вночі вдягає костюм супер-геройки і дає прочухана поганим хлопцям (котрі кидають їй дікпіки в приватні)? Що, якщо ти з нею стикаєшся в черзі за пенсією чи за ранковою кавою? А може вона та, хто робить тобі цю саму, найсмачнішу каву за 7.50 (в твоїх мріях, бо де ти бачив таку каву?).

Ми звикли вірити в дива і знаки, шукаючи людину, але кожен раз знаходячи лиш проблему. Одну за одною. Не помічаючи людей, котрі поряд. В яких і може бути цілий всесвіт, якого ти не помічаєш, розмірковуючи про те, що “ось ця людина точно не та сама…” – а раптом, вона, саме та? Тут, поряд. І ви з нею бачитесь кожен ранок, день, вечір?..

Озирнись хоч раз. Не в Тіндерах, Тредсах, Інсті. Просто, навколо себе. І я певен, що ти побачиш саме її. Просто запитай як справи. Просто запроси на каву. Просто не марнуй час на “образ” який ти шукаєш, а знайти людину. Теплу, люблячу, твою.

ВВВ

Взаємовідносини на Відстані Відстій. Чому? Бо я не захочу переїжджати в порожнечу (а так воно і є, коли ти переїжджаєш в невідоме місто, ще й у квартиру (бує..)). Вона не схоче чекати кілька років невідомо чого, поки я зароблю капітал тими методами і в тому місці, які мені відомі. І…ще багато-багато чого. Але це буде потім. Усвідомлення цього всього. Це не означає що не треба зустрітись, побачитись, обійнятись, і…може там ці всі проблеми вже й проблемами перестануть бути?..Можливо, що так.

Я завжди вірю у “випадок”. Лишився я тут без дому чи без транспорту з обладнанням – ку-ку, приїхали. І тоді не ти вже будуєш плани на життя, а життя на тебе. А ти просто погоджуєшся на ті речі, котрі ще вчора здавались тобі незручними. Бо незручним стало місце, де ти планував плани. І від усвідомлення цього всього стає легше. Ні, не від того що ти тут без будинку чи без роботи лишишся. Від того, що життя може крутнути як завгодно.

Будуючи щось – не починайте попутно переглядати “Як я зустрів вашу мати”. Бо остання серія якраз була про те, що відносини на відстані це відстій))
…і що не треба їхати до дєвоньки після другої ночі, але…хвала військовому стану і комендантській годині. Вони рятують нас від помилок! (гумореска, коли шо..)

Бісить

…коли від тебе ні снів, ні сповіщень
Коли не пишуться пісні і вічність… Продовжувати читання Бісить

Часом…

..я задаюсь питанням, чи це не просто ще один досвід, коли тобі цікаві були відносини, а людині…”як би відносини” і не “як би натхнення”. Але хибною буде кожна з цих думок.
В загальному, це як прийти в наркопритон, і сподіватись що якийсь з наркоманів, дійсно, вирішив перестати приймати речовини. Себто не там ми шукаємо те, що нам необхідно. Але прямі питання, які я так люблю задавати, знову приведуть в населенний пункт “Фіаско”.

Якщо це виявилося б дійсно таким, я б не хотів закритись в собі ще більше. Я б не хотів тих думок, від яких я втікаю. Бо чийсь дофамін може, цілком, закінчитись чиїмся суїцидом. Якщо перегнути палицю і переграти в ігри. Тому дурне, мабуть, було взагалі з кимось знайомитись на майданчиках, знаючи попередній досвід.

До реальної зустрічі все віртуальне. До реальної зустрічі все не має значення. Сказане, зроблене. Просто тому що ти завжди лишаєшся “одним з”. Ти ніколи не знаєш, одним зі скількох. Але чи так це важливо? Я чітко виділяв і відділяв собі людину, всім іншим кажучи “тільки дружба”. Навіть зараз, тут, в профілі, ви побачите в мене в описі тільки пункт “Дружба”. Бо таке моє сприйняття.

Час покаже. Не хотів би вірити в повторюваність досвіду. Бо втомився від нього.

Стани

Не знаю, чи це можна сказати “на жаль”, але вона була права. І дійсно…розійтись і “відпустити” то різні речі. Перше про віддаленість фізичну. Друге про…внутрішню? Бо саме відпустивши одну, я побачив, як ми наближаємось з іншою. І це про якийсь внутрішній стан. Про довіру. Це, дійсно, дивне відчуття. Але воно дає якусь легкість.

Я довго розмірковував над тим, чи виходячи з відносин ми беремо “себе з собою”. І вважав, що так. Що якщо в одних ти був якимось грубим, то це про те що ти є такий, а не про те, що ти стаєш таким з людиною, відносно якої в тебе втрачено синхрон. Тобто внутрішньо ти відчуваєш дискомфорт, але зовнішньо тобі здається, що це норма. І от, тільки відходячи далі – ти починаєш помічати, що ця “грубість” вмикається в тобі саме в моментах, коли “минуле” тебе наздоганяє. Коли нагадує, “як добре було разом”. Але “разом” для кого? Бо для тебе це “разом” зникло в той самий вечір. І ти просто зрозумів, що воно існує не для твого комфорту. А лиш для комфорту іншої людини.

Так, мабуть, найжахливіше лишитись без родини у цьому світі. Але якщо подивитись на передумови – чи винен я в тому? Чи винен в тому, що всі ці роки я дозволяв людині не працювати і…нічого не робити? Саме так. Я не вимагав від неї вчитись на когось. Отримувати корисні навички. Навіть коли стояло питання оформитись як ФОП, вона не пішла на курси бухгалтерів. Не почала вивчати це питання. Лише “у планах”. Все “у планах”. Навчатись почала після закінчення стосунків. Бо ж бо. Я питаю в себе – чи маю я, взагалі, жаліти людину, яка змарнувала 14 років мого життя, просто користуючись мною?..і, мабуть, що ні.

Останнім часом в мене були тривожні стани. Я не міг зрозуміти, від чого. Чому мені хочеться забитись у куток і комусь пожалітись по тому, що я відчуваю всередині. Але мені не було кому пожалітись. Тому я просто проживав цей стан в собі і з собою. І мені було краще, коли я спілкувався з майбутнім. І, сьогодні, мені стало гірше, коли я спілкувався з минулим. Коли знову чув ці слова про “ти казав..”..”ти обіцяв..” – які звучали для мене як якась маніпуляція, котра б мала присоромити мене, і повернути на попередній курс. Але ні. Я не хочу більше цього.

Є такі люди, котрі дзвонять мені, а мені вони настільки неприємні, що я фізично не можу зняти слухавку, бо вже одразу відчуваю тремор. Дискомфорт від того що саме ця людина мені дзвонить. І я не розумію двох речей – як я міг 14 років жити у відносинах, які, в результаті, виликають в мені лиш цей самий “тремор”. Все було чудово, коли вчора людина казала що бачить себе в новій професії яку знайшла. Я повірив в неї. Побажав успіху. Але сьогоднішнє “ойшосьяневпевнена” – зруйнувала те вчорашнє бачення. Бо ти…ти просто не віриш, що людина дійсно зміниться і знайде себе. А не присосеться знову до тебе, чи когось ще. Бо є люди, котрі підуть на що завгодно, аби тільки не…міняти себе. І своїх звичок.

=============================

Я дихаю легше із нею. Це не про “звісно, це ж нові відносини!”. Просто. З людиною я дихаю легше. Мені важко, бо я боюсь. Боюсь втратити людину. Боюсь сказати чи зробити не те. Хочу вибачатись за все, що зроблено не так, аби тільки не втратити це. Не втратити її і цей шанс. Бо кілька разів вже були на межі. Але заховали свої ножі…подобається, що захотілось в риму сказати.

Ми обговорюємо з нею творчі плани, і…це найчудовіше, що могло трапитись в моєму житті. Бо їй завжди не вистачало фотографа…бо мені завжди не вистачало моделі..ця “однохвильність” дуже надихає. Йти до цілі. Бути підтримкою. Досягати нових висот. Ми завжди йдемо вперед з тим, хто, на нашу думку, біжить спереду, і завжди стоїмо на місці, з тим, хто нікуди не рухається. Можливо тому мені легко. Можливо тому я дихаю…

Формула відносин

Чи існує, взагалі, формула взаємовідносин, за якою будь-які дві людини могли б зійтись і прожити своє щасливе життя?
Думаю, що і так і ні. Впливає багато факторів, які не завжди можливо контролювати.

Намагаючись зрозуміти, як все, взагалі, працює, я дійшов до висновку що ніщо не є гарантією того, що ви з кимось, маючі попередні схожості, продовжите шлях і надалі. Бо відносини це не тільки про схожість. Це про спроможність сприймати чужу іншість, без спроби її замінити, підставляючи те, що потрібно вам.

Спільний (больовий) досвід, який ви пройшли окремо, не означає, що знаючи “де болить” ви зможете пройти разом, знаючи больові точки. Бо в кожного вони свої. І вам може здаватись, що знаєте “як це?”. Але два негативних досвіди ніколи не дадуть позитивний. Не слід чіплятись за те, що було в минулому. Але у вас є всі шанси зачепитись за те, що ви самі створите разом у майбутньому.

І, насамперед, не робіть зі слона муху. Те, що ви вже “побачили як будуються відносини і знаєте, де можна зрізати” – не означає, що ви не “зріжете” важливі частини один одного. Спитайте себе – де ж ті відносини, які ви знаєте як будуються. Чи бажання повторити попередній досвід буде перш за все? Ви не можете знати, в який момент все пішло не так. Але, певним сенсом, роблячи “все не так”, як раніше – у вас є шанс не натрапити на ту ж колію відносин, котра закінчилася Dead End’ом.

Спокійно. Тихесенько…потайки, я б сказав…пізнавайте один одного. Краще прожити день за рік, ніж спалити кілька років (відносин) за день. Уявіть, що людина це мінне поле. Але незвичне. Таке, що нагадує Advent календар. Під кожною кришечкою ви не знайдете цукерки. Але там будуть частини серця, душі, всесвіту людини, по яким ви зможете поступово зрозуміти, за що саме ви кохаєте саме цю людину.

Неймовірно дійти до висновку, що тобі “ок” вивчати людину по краплинах. Ще неймовірніше, коли ти дізнаєшся, що це не тільки твій перший досвід цих “додатків”. І казково, коли тебе ЧУЮТЬ!

Все можливо, поки не зроблено вибір…

Часом життя дає тобі вибір. Але я не думаю що воно дає тобі вибір. Воно дає тобі шанс, з часом, згадувати, що в тебе колись був вибір…і думати, що ти зробив не той..