Позначка: взаємовідносини

Часом…

..я задаюсь питанням, чи це не просто ще один досвід, коли тобі цікаві були відносини, а людині…”як би відносини” і не “як би натхнення”. Але хибною буде кожна з цих думок.
В загальному, це як прийти в наркопритон, і сподіватись що якийсь з наркоманів, дійсно, вирішив перестати приймати речовини. Себто не там ми шукаємо те, що нам необхідно. Але прямі питання, які я так люблю задавати, знову приведуть в населенний пункт “Фіаско”.

Якщо це виявилося б дійсно таким, я б не хотів закритись в собі ще більше. Я б не хотів тих думок, від яких я втікаю. Бо чийсь дофамін може, цілком, закінчитись чиїмся суїцидом. Якщо перегнути палицю і переграти в ігри. Тому дурне, мабуть, було взагалі з кимось знайомитись на майданчиках, знаючи попередній досвід.

До реальної зустрічі все віртуальне. До реальної зустрічі все не має значення. Сказане, зроблене. Просто тому що ти завжди лишаєшся “одним з”. Ти ніколи не знаєш, одним зі скількох. Але чи так це важливо? Я чітко виділяв і відділяв собі людину, всім іншим кажучи “тільки дружба”. Навіть зараз, тут, в профілі, ви побачите в мене в описі тільки пункт “Дружба”. Бо таке моє сприйняття.

Час покаже. Не хотів би вірити в повторюваність досвіду. Бо втомився від нього.

Стани

Не знаю, чи це можна сказати “на жаль”, але вона була права. І дійсно…розійтись і “відпустити” то різні речі. Перше про віддаленість фізичну. Друге про…внутрішню? Бо саме відпустивши одну, я побачив, як ми наближаємось з іншою. І це про якийсь внутрішній стан. Про довіру. Це, дійсно, дивне відчуття. Але воно дає якусь легкість.

Я довго розмірковував над тим, чи виходячи з відносин ми беремо “себе з собою”. І вважав, що так. Що якщо в одних ти був якимось грубим, то це про те що ти є такий, а не про те, що ти стаєш таким з людиною, відносно якої в тебе втрачено синхрон. Тобто внутрішньо ти відчуваєш дискомфорт, але зовнішньо тобі здається, що це норма. І от, тільки відходячи далі – ти починаєш помічати, що ця “грубість” вмикається в тобі саме в моментах, коли “минуле” тебе наздоганяє. Коли нагадує, “як добре було разом”. Але “разом” для кого? Бо для тебе це “разом” зникло в той самий вечір. І ти просто зрозумів, що воно існує не для твого комфорту. А лиш для комфорту іншої людини.

Так, мабуть, найжахливіше лишитись без родини у цьому світі. Але якщо подивитись на передумови – чи винен я в тому? Чи винен в тому, що всі ці роки я дозволяв людині не працювати і…нічого не робити? Саме так. Я не вимагав від неї вчитись на когось. Отримувати корисні навички. Навіть коли стояло питання оформитись як ФОП, вона не пішла на курси бухгалтерів. Не почала вивчати це питання. Лише “у планах”. Все “у планах”. Навчатись почала після закінчення стосунків. Бо ж бо. Я питаю в себе – чи маю я, взагалі, жаліти людину, яка змарнувала 14 років мого життя, просто користуючись мною?..і, мабуть, що ні.

Останнім часом в мене були тривожні стани. Я не міг зрозуміти, від чого. Чому мені хочеться забитись у куток і комусь пожалітись по тому, що я відчуваю всередині. Але мені не було кому пожалітись. Тому я просто проживав цей стан в собі і з собою. І мені було краще, коли я спілкувався з майбутнім. І, сьогодні, мені стало гірше, коли я спілкувався з минулим. Коли знову чув ці слова про “ти казав..”..”ти обіцяв..” – які звучали для мене як якась маніпуляція, котра б мала присоромити мене, і повернути на попередній курс. Але ні. Я не хочу більше цього.

Є такі люди, котрі дзвонять мені, а мені вони настільки неприємні, що я фізично не можу зняти слухавку, бо вже одразу відчуваю тремор. Дискомфорт від того що саме ця людина мені дзвонить. І я не розумію двох речей – як я міг 14 років жити у відносинах, які, в результаті, виликають в мені лиш цей самий “тремор”. Все було чудово, коли вчора людина казала що бачить себе в новій професії яку знайшла. Я повірив в неї. Побажав успіху. Але сьогоднішнє “ойшосьяневпевнена” – зруйнувала те вчорашнє бачення. Бо ти…ти просто не віриш, що людина дійсно зміниться і знайде себе. А не присосеться знову до тебе, чи когось ще. Бо є люди, котрі підуть на що завгодно, аби тільки не…міняти себе. І своїх звичок.

=============================

Я дихаю легше із нею. Це не про “звісно, це ж нові відносини!”. Просто. З людиною я дихаю легше. Мені важко, бо я боюсь. Боюсь втратити людину. Боюсь сказати чи зробити не те. Хочу вибачатись за все, що зроблено не так, аби тільки не втратити це. Не втратити її і цей шанс. Бо кілька разів вже були на межі. Але заховали свої ножі…подобається, що захотілось в риму сказати.

Ми обговорюємо з нею творчі плани, і…це найчудовіше, що могло трапитись в моєму житті. Бо їй завжди не вистачало фотографа…бо мені завжди не вистачало моделі..ця “однохвильність” дуже надихає. Йти до цілі. Бути підтримкою. Досягати нових висот. Ми завжди йдемо вперед з тим, хто, на нашу думку, біжить спереду, і завжди стоїмо на місці, з тим, хто нікуди не рухається. Можливо тому мені легко. Можливо тому я дихаю…

Формула відносин

Чи існує, взагалі, формула взаємовідносин, за якою будь-які дві людини могли б зійтись і прожити своє щасливе життя?
Думаю, що і так і ні. Впливає багато факторів, які не завжди можливо контролювати.

Намагаючись зрозуміти, як все, взагалі, працює, я дійшов до висновку що ніщо не є гарантією того, що ви з кимось, маючі попередні схожості, продовжите шлях і надалі. Бо відносини це не тільки про схожість. Це про спроможність сприймати чужу іншість, без спроби її замінити, підставляючи те, що потрібно вам.

Спільний (больовий) досвід, який ви пройшли окремо, не означає, що знаючи “де болить” ви зможете пройти разом, знаючи больові точки. Бо в кожного вони свої. І вам може здаватись, що знаєте “як це?”. Але два негативних досвіди ніколи не дадуть позитивний. Не слід чіплятись за те, що було в минулому. Але у вас є всі шанси зачепитись за те, що ви самі створите разом у майбутньому.

І, насамперед, не робіть зі слона муху. Те, що ви вже “побачили як будуються відносини і знаєте, де можна зрізати” – не означає, що ви не “зріжете” важливі частини один одного. Спитайте себе – де ж ті відносини, які ви знаєте як будуються. Чи бажання повторити попередній досвід буде перш за все? Ви не можете знати, в який момент все пішло не так. Але, певним сенсом, роблячи “все не так”, як раніше – у вас є шанс не натрапити на ту ж колію відносин, котра закінчилася Dead End’ом.

Спокійно. Тихесенько…потайки, я б сказав…пізнавайте один одного. Краще прожити день за рік, ніж спалити кілька років (відносин) за день. Уявіть, що людина це мінне поле. Але незвичне. Таке, що нагадує Advent календар. Під кожною кришечкою ви не знайдете цукерки. Але там будуть частини серця, душі, всесвіту людини, по яким ви зможете поступово зрозуміти, за що саме ви кохаєте саме цю людину.

Неймовірно дійти до висновку, що тобі “ок” вивчати людину по краплинах. Ще неймовірніше, коли ти дізнаєшся, що це не тільки твій перший досвід цих “додатків”. І казково, коли тебе ЧУЮТЬ!

Все можливо, поки не зроблено вибір…

Часом життя дає тобі вибір. Але я не думаю що воно дає тобі вибір. Воно дає тобі шанс, з часом, згадувати, що в тебе колись був вибір…і думати, що ти зробив не той..

“А вранці вони неминуче прокинулися..”

“..Не застудилися – не забруднилися
Називали речі своїми іменами
Сіяли добре, розумне, вічне..”

Як же ці слова актуальні до дофамінових наркоманів…бо звечора вона про “весілля весною!”, а зранку, через день, ти спостерігаєш видалену переписку.

Вона спитала мене, “де ти братимеш дофамін, коли видалишся з додатків для знайомств?” – та, нахуй, мені ваш, дофамін, пані, не треба. Я шукаю не його, а відносини. Здорові. Без гойдалок. Але в додатках ти спостерігаєш лише жінок-“наркоманів”, яким тільки він і потрібен. А потім всі чулувіки козли, бо ж.. *ваш варіант*.

You’re gonna go far, kid..

“There’s something in your way
And now someone is gonna pay
And if you can’t get what you want
Well, it’s all because of me”(c)The Offspring

Не буду починати думку з речі, від якої знову в когось підгорить. Тому буду казати просто і лаконічно. Коли закриваються одні двері – завжди є інші (тут місце для жарту про чорний хід))). Чомусь згадався дурний старий серіал (Arrested Development), в якому був жарт про фокус, в якому з гея зробили натурала, а з натурала гея. Але давайте будемо об’єктивні.

Будь-які взаємовідносини складаються з багатьох речей. Тактильність (обійми), підтримка (психологічна), зацікавленість в особистості (творчість, хобі), спільні інтереси. У випадку з взаємовідносинам сюди ще додається побут. І це не ок, коли роль жінки це “варити борщ” (для цього в нас є Клопотенко). Так само “не ок”, коли чоловіка сприймають якоюсь беземоційною стіною, котра завжди має тримати увесь всесвіт.

За останні кілька днів я почув декілька точок зору на цей рахунок, загальна з яких прийшла до того, що, жінки відчувають себе більш комфортно і безпечно у…відносинах з іншою жінкою. Так само, як чоловіки знаходять порозуміння і підтримку в… іншому чоловікові. Відмічу, мова не про сексуальний зв’язок, а саме про підтримку. І в цьому ключі завжди варто відповісти для себе на питання “чого саме я хочу і чого хочу саме я?”. Раптом, може з’ясуватись, що людині потрібен не фізичний контакт, а саме та складова, яку вона, з більшою вірогідністю, знайде серед людей своєї статі. Чи буває інакше?..

Так, інакше буває. Але статистика не втішна. Чоловік, який зможе просто підтримати жінку (без якихось “планів”), так само як і жінка, котра розуміє, що “стіна” складається не тільки з цегли, це приблизно 1 людина з 10. В кращому випадку. Інші люди будуть тягнути ковдру в бік своїх потреб, не помічаючи інших.

Запитайте себе – що саме вам потрібно. Пітримка, чи взаємовідносини? Звісно ж, одне не виключає іншого. Але більшість марних сподівань базується саме на тому, що дві людини шукають один в одному різних речей в конкретний період часу.

Ps я був чесний з однією людиною, і коли з’явилась потенційна партнерка, написав, що не проти спілкуватись, але в дружньому ключі, бо є людина, яка мені цікава в романтичному сенсі. Мені написали “так, мені так підходить”, і…через день людина зникла. Це про ось це…

Цікаво, що…

Під виглядом прийняття тебе таким, як є, люди часто, підсвідомо, намагаються тебе змінити. Змінити під себе. Вони тобі кажуть “так, це добре. Я приймаю тебе, але…” – і ці маленькі “але” не помітні. Вони не звучать буквальними “але”. Просто нагадують таке собі дресирування. Коли твою реальність і твоє сприйняття себе і того, що “ок” та “не ок” замінюють на зручні для них. Внутрішньо ти думаєш, що тебе сприймають таким, як ти є. Насправді ж просто непомітно тебе перетворюють у щось. Щось, чим ти вчора не був.

Іноді відчувається, що дорослі жінки це найбільш маніпулятивні люди, які втомились “шукати такого як є”, і…просто ліплять з тебе чи когось іншого щось, що буде максимально відповідати їх вимогам. Якщо зліпок не виходить – викидають і йдуть шукати наступний. Досвід з психологинею саме так і сприймається зараз. Просто, знову ж таки, чим далі ти відходиш від досвіду – тим більш ясним стає, що це було.

Чи може доросла жінка сприймати тебе таким, який ти є? Тут два варіанти. Якщо вона “проста” людина (це не ті, хто пишуть що вони “прості”, це ті, хто скаже тобі що 22=5) – їй пофіг, який ти. Якщо ж вона чітко знає, що 22=3 – з тебе будуть щось ліпити. Знову таки, є дурна думка, що деякі люди йдуть “в психологію” саме для цього. Не для розібратись в собі. Не для допомогти іншим. Для маніпуляції з тими, відносно кого це зручно. Навчитись “читати” людей, на яких…ти просто не витрачатимеш свій час. Це як проходити ігри з чіт-кодами.

Хтось скаже, що в психологію пішов, щоб захиститись від маніпуляторів, але…він не помічає, як сам ним стає. Бо саме він знає особливості роботи таких людей. Мабуть, тому, одна з причин, чому я намагаюсь бути подалі від людей, які вибрали для себе цей напрямок як роботу. Розуміння, що ти будеш вічним пацієнтом. Безкоштовним піддослідним, який завжди поруч…

Я мав досвід перебування в стаціонарі психіатрії і знаю, як це – відчуття безпорадності, коли від твого “хочу” нічого не залежить. Це найстрашніше відчуття, з яким я стикався. І то тільки здається, що таке показують лиш у фільмах. І коли ти стикаєшся з цим наглядно – немає нічого страшніше…

Чи взаємовідносини з психологом це про щось схоже? Чи важко з них вийти? Чи легко тебе відпустять з них?..не хотілося б дізнатись…тому, може й на краще, що мене сприйняли “слабким” для себе.

Реальність знайомств в Україні 2.0

Продовжую вивчати особливості будування взаємовідносин у віці 30+. Все більше схиляюсь до думки, що двом чоловікам легше завести взаємовідносини між собою, ніж будувати класичні гетеросексуальні відносини. Чому? Продовжувати читання Реальність знайомств в Україні 2.0

Реальність знайомств в Україні

Після кількох тижнів “досліджень”, я дійшов до неодностайної думки. Приблизно 4 з 5 людей на платформах шукають не взаємовідносин, а…підтримки. Так-так. Саме підтримки.

Одразу скажу, що я не проводжу експериментів над людьми чи дослідження заради досліджень. Просто я звик спостерігати за тенденціями, які відбуваються, і спостерігати за тим, як відбуваються ті чи інші речі. Тому це не означає, що це було зроблено для дослідження без згоди людей. Просто власний досвід.

Одна людина мала моральне виснаження від роботи і побуду. Як вона потім сама ж скаже – їй була потрібна сильна людина поруч, яка б могла її підтримувати. І це цілком логічно, бо ж живучи в цій реальності, на п’ятий рік війни, будь-хто потребуватиме підтримки.

Друга людина опинилась в реальності, коли її рідне місто постійно під обстрілами і вона змушена була виїхати в інше, більш безпечне місце. Нове місце, нове життя, маленька дитина. Можу посперечатись за те, що багато хто в цьому прикладі побачить саме себе. Бо, на жаль, це не поодинокі приклади людей, які змушені час від часу змінювати своє місце проживання. Не у пошуках “щасливого життя”, але у бажанні просто побути в більш захищеному просторі. Всі ці люди могли б виїхати за кордон, але вони українці – вони хочуть лишатись вдома, хоч цей “дім” і змінює свою локацію.

Ще кілька людей шукають, в першу чергу, дружнього спілкування. І, часом, саме в спілкуванні люди знаходять відлигу – в розмовах про творчість, кінематограф, спільні хобі. Але складається відчуття, що всі люди думають не про майбутнє, котре настане завтра. Вони живуть сьогоденням, намагаючись знайти “доступні джерела живлення” в інших серцях.

Реальність динамічно змінюється, ми наче ті супутники на обріті планети – рухаємось країною хто куди, шукаючи місце, де нам буде хоч трішки спокійніше. Який шанс, що два “супутника” виберуть один і той самий маршрут? Думаю, він дуже відносний. Бо зараз кожен з нас немає чіткого розуміння, що саме називати своїм домом. Для когось це інше місто, для когось інша країна. І саме тому люди шукають підтримки в комусь близькому. В рідній мові. Щоб отримати хоч якусь стабільність.

Проблема полягає в тому, що всі люди, котрі живуть в однакових умовах – так само однаково потребують цією самої підтримки, а її ресурс не безмежний. Тому ми отримуємо замкнуте коло з сподівань, які не виправдовуються. Люди росходяться в пошуках не іншої людини. Не взаємовідносин. Люди йдуть далі шукати підтримку від тих, в кого воно її ще не отримали..