Диявол завжди в деталях

Так і з мелодіями на дзвінок. Для мене то завжди було щось сакрально-ритуальне. Коли спочатку тебе має щось зачепити. Потім до тебе те має дійти. Потім ти сидиш з пів години і вибираєш кращий фрагмент, котрий, як тобі здається, зможе щось комусь пояснити. Чи може? Я думаю, що ні. Бо в кращому випадку для когось то набір звуків. А для тебе то – цілий світ.

Тим не менш, я вважаю, що по мелодії на дзвінку людини можна зрозуміти більше, ніж по відбитку її пальців. Хтось ставить на дзвінок щось “трендове” – щоб бути “своїм” для тих, хто його оточує, навіть якщо то чужі люди. Хтось не вдається в деталі і лишає стандартний дзвінок – постійно відловлюючись через це на звук повідомлення чи дзвінка, коли він грає в такої ж самої людини, котра не приділяє тому значення.

На моїй пам’яті не зустрічалось людей, котрі б самоідентифікувались через мелодію на дзвінку. Продемонструвати свій внутрішній світ?..пам’ятаю, як в 17-18 хотілось його демонструвати всім навколо – вмикаючи “погромчє”. Хай і в навушниках. З часом з’ясовується, що чужий внутрішній світ мало кому цікавий і розумієш, наскільки то дивно виглядало.

Something better міняється на Barely breathing, бо ж…фз. Здається, я бачу в тому всьому те, що не зможу пояснити. Тай чи треба..

“And nothing else matters
Nothing else matters..”(с)Ynk