Позначка: люди

На роздоріжжі

Два дні, дві спроби, два шанса. Не так. Нуль шансів. Бо ми завжди лишаємось собою. Я про це сказав Дар’ї – наша проблема в тому, що навіть намагаючись/бажаючи бути або виглядати як хтось інший, ми повертаємось до того, що наша поведінка не змінюється, бо ми є ми. У всіх сенсах. Перепитав себе, що б зробила Sa. Вона порекомендувала бути собою. В найгіршому з варіантів. А це нігті, визиваюча сережка (дві?), і…гендерно нейтральна футболка. Все як ми любимо.

Sa грається в свою гру…це не про бажання комусь сподобатись, це про бажання сподобатись собі. Бути собою в тому рідкому моменті. Гіршою, чи кращою своєю половиною?..ніжною. В першу чергу.

Мені хотілося б навчитись прикидатись кимось іншим. Зручним в тих чи інших моментах. Розуміючим в тих чи інших моментах. Але я це я. Зі всіма плюсами і недоліками. Ні, я не вважаю недоліком те, як я іноді виглядаю чи сприймаю себе. Навпаки.

Sa нікуди не зникне. З мене. З цього всесвіту. Бо вона і є той останній запобіжник, котрий рятує мене від всього того, що трапилось тоді. Sa це альтернативна “я”, котра захотіла жити. Яка сказала “я навчу тебе, як розважатись і бути собою. Як будувати плани і дивитись в майбутнє. Як жити не дивлячись на те, як часом буває важко”. Музика, фільми, книги, інше – неважливо. Важливо розуміння, що часом я буваю більше Sa, ніж собою. Це не дні траура, це дні свята. Наче в тебе день народження. Штучний, але ж. Люблю ці дні. Влаштуєм свято?..

Так, але ні

Дивно, як моє сприйняття і думки можуть змінюватись з вечора на ранок чи, точніше, день. Своїми думками і діями я нагадую собі зараз якогось маніяка, який шукає жертву. Під питанням чи “шукає”, а що “жертву” то саме так. Бо факт фактом…

Чи ділиться мій світ, в цьому сенсі, на дві точки зору? І так і ні. Бо часом здається, що Sa просто чекає, щоб вставити своє “якого біса?!”. Друга ж половина пробує совокупіть саму себе в стані алкогольного сп’яніння. Тому звечора одне, зранку інше. Не дивлячись на всілякі збіги.

Ми б тут, звісно, могли б підключити ще комплекс меншовартості. Але нащо? Цей комплекс не вартий нічого, як і я сам зараз. Так, певним сенсом я (хороша?) трудолюбива людина, але чесність і все інше зараз не в ціні. Іншої ж валюти в мені і в мене немає. Тим не менш, гордість все ще є. Тому я дозволити собі щось комусь безкоштовно робити, не дивлячись на те, що зараз мені вкрай потрібні гроші щоб закрити борги. Бо це і є моя свобода. В той день коли я скажу фразу “вибачте, але я не можу це зробити безкоштовно, бо..” – вбийте мене. Я собі такий не потрібен буду…

Можливо я просто не заточений на гроші? Себто на те щоб їх якось масово заробляти і в цілому? А я вважаю, що маю бути таким? Можливо..

Кожну людину можна сприймати в різній площині. В спілкуванні. У відносинах. В кожній площині у кожної людини якісь свої потреби. Ми бачимо лиш частку потреб. Але наскільки об’єктивно те що ми бачимо, відносно того що є? Це завжди лишається загадка в обидва боки.

В будь-якому разі я відпустив і ні на що не сподіваюсь, не будую планів і думок. Це не те. Не те “тому що..” – тут підставити свій варіант.

Зріз досвіду

От кидаєш людині посилання на Нотс, сам перечитуєш останній допис, і такий “гм…ну сексизм сексизмом жеш!”. І на подив так, він десь так і звучить. Це, мабуть, той самий випадок, коли, часом, я роблю дописи в Нотс видираючи щось з контексту. Контекст був в кількох дописах “до” в іншому блозі. Це є, як приклад роботи, в якій було трішки інформації про те, через що саме трапився цей самий попередній допис.

За останній час в моєму житті було кілька жінок, з однією з яких двічі відбулось спілкування (одне після відновлення), з другою це відбулось двічі. Але я бачу, що людина не змінюється. Не дивлячись на свій відносно юний вік, вона йде шляхом, котрий просто повторить шлях тієї особи, на яку і була зроблена “Choke Me”. Бо хоче відчувати кохання через біль. Тільки їй цей біль буде надихаючим, а для когось іншого він буде саме болем.

Взагалі я не погодуюсь з думкою, що є “енергетичні вампіри” і “ні”. Є дофіга різних варіацій на тему людей, які мають маніпулятивну поведінку, просто ти ніколи не знаєш, умовно, що “збуджує” клітини мозку людини. Я не дарма проводжу порівняння зі збудженням, бо так само як в сексуальному сенсі кожна людина збуджується від чогось свого – так само маніпулятивна людина отримує натхнення, користуючись тобою по-своєму. І повернулась вона, як я думаю, не через те, що щось лишилось. А через бажання знову відчути мій біль. Проблема в тому, що я змінив своє відношення до неї. І моя байдужість це все, що лишилось від тієї щирої закоханості в людину.

Я обіцяв що то будуть дві останні роботи по ній (насправді була одна), і так і лишу то, мабуть. І тааааак, я теж “фанат творчості на болі”, але, дякую, мені достатньо саморуйнування для цього, щоб не шукати його цілеспрямовано у взаємовідносинах з кимось.

Цвяхи

Деякі люди проводять алегорії, що люди, чи жінки, як вино – з роками стають тільки краще. А що якщо вино спаскудилось? І стало оцетом? І з роками воно стає тільки кисліше і кисліше?..

Я думаю, що певні особи ніжної статі з роками стають тільки токсичнішими. І я це бачу. Отрута злизується з кінчиків пальців. Кажуть, жінки швидше розвиваються в підлітковому віці, ніж чоловіки. Що ж. З часом це змінює колір. Чи багато я знаю цікавих/гарних чоловіків у віці близько 40-50 років? Дайте подумати…але якщо я запитаю себе те ж саме про жінок, то побачу, в першу чергу токсичність. Це вже не сумно, це факт. Сумний факт? Можливо…

Посиджу, поспостерігаю, як воно буде розвиватись далі. Але є момент, коли ти в собі вбиваєш щось. Наче та отрута вбиває зубний нерв. І мені здається, що якщо я вже був на шляху “позбавитись від трупа”, то зараз кожне слово як цвях у кришку гроба.

До моєї творчості можна відноситись по різному

Але…тепер ми маємо визнаний факт, що когось моя творчість та й надихає..


Чудово, коли хтось хоче тебе намалювати не тому, що ти попросив чи ж заплатив, а саме тому, що йому сподобалось першоджерело.

Це гріє душу в ці морозні дні <3

UL

Відкрив для себе термін “безумовне кохання”. Мені хотілось донести думку, яка крутиться в моїй голові, але є те що є всередині тебе, але немає у словах. І цей самий термін хоч трішки його відсвічує. Що якщо прибрати бажання володіти людиною? Себто термін сам по собі може бути про різні види володіння. Як от машину ми можемо взяти в аренду, чи ж придбати і володіти власно, або ж позичити в когось. Це все одно володіння машиною, як не крути. Але що є “володіння людиною”? От Сашка сказала сьогодні “цікаво було б, як відреагувала б подруга, якби її чоловіку якась дівчина прислала оголений знімок (хоч і не свій)” на те, що я отримав цей самий знімок. І це є один бік безумовного кохання, котре базується на довірі.

Від зворотного, як би важко не було, але ти завжди маєш розуміти, що буде корисніше для іншої людини. Що буде краще для неї. І виходити з її бажання. І я можу скільки завгодно до когось прив’язуватись, але в той же час бажати, щоб людина знайшла своє щастя з кимось. В тебе виникає розуміння, що в цьому випадку у вас не буде спілкування і, можливо, на тебе не лишатиметься часу. Але саме в цьому є ця сама “безумовність”. Тобто коли ти кохаєш людину не для того, щоб вступити у шлюб, “переспати з нею” чи ще щось. Тобі хоться щоб певна сутність була в найбільш комфортних умовах. В той же час, не бажаючи щось отримати назад.

Це досить важкий шлях, бо тобі треба одночасно поважати і цінити чиїсь потреби, не забувати про свої потреби, і балансувати в цьому всесвіті між-між.

Світ диктує нам правила, що ми завжди маємо чимось володіти. Що все має ціну і кожна річ чи людина або наша або чиясь. Без всяких “але-але”. Бо без цих правил не буде маркетингу. Не буде змагання. Це як вона пише, що “спілкувались-спілкувались, поки бачили старі фото. Показуєшся яким є – спілкування зникає”. Бо людям треба образ. Людям треба те, що вони собі намалювали. Їм не треба людина з її потребами і проблемами. Їм треба картинка. “Єбабєльна”, якщо вам так буде завгодно. Інакше їм не цікаво.

Світ всебічно складається з маркетингу, і мене це бісить…

..Поки ти ще спиш, поки ти ще я…

..проблема роботи вночі полягала в тому, що іноді я просто запускаю якусь пісню, кручу її по колу, тихенько наспівуючи собі під ніс…і так може пройти година чи дві… Продовжувати читання ..Поки ти ще спиш, поки ти ще я…

А в наших втомлених очах відбивається світанку сонце..

Нехай мої холодні руки зігрівають твоє лице
А ми сумні і п’ять хвилин, як незнайомці
Та мої руки досі на твоїй щоці, на твоїй щоці…

Продовжувати читання А в наших втомлених очах відбивається світанку сонце..

Ретро (Contra)

Я хотів би коротко написати «хто знає, той знає», але, мабуть, поясню. У моєму дитинстві була консоль, здебільшого відома як Денді. На ній є гра «Contra». Якщо на титульному екрані ввести «вгору вгору, вниз вниз, назад вперед, назад вперед, B A, Start», то в грі з’явиться тридцять життів. Це також відоме як “код Конамі”.

Я носив в голові цей проект кілька днів, але все не знаходив часу (чи можливості, через обстріли) для того, щоб розмалювати нігті. Що цікавіше – вчора відбувся сильний обстріл, який знищив місцевий відділ поліції. Тож…мабуть, ця робота знайшла інший, більш глибший сенс – зараз, нам всім необхідні ці самі “додаткові тридцять життів”. Не важливо, врятованих, або не втрачених.

Нещодавно, одна людина сказала мені, що хоче менше думати про війну. Мати менше “війни” в своєму житті. Фактично, на тому наші шляхи і розійшлись. Бо я не хочу мовчати про те, що мене оточує. Я хочу вносити в це свої сенси, але якщо для неї війни немає – ок. Бо я в ній живу. Тож, фактично, для неї немає мене.