Тих кого любим найбільше, з кожною миттю все менше..

Пару тижнів тому не стало однієї світлої людини – мого двоюрідного брата Олександра. Хотілося б трішки згадати за нього…

В загальному, в мене досить багато родичів. Рідний брат, дві двоюрідні сестри, два двоюрідні брати. Сашка був третім з двоюрідних братів, але життя військовослубовця це завжди велика небезпека. Три рази він був на межі загибелі, на четвертий, на жаль, його ангел закрив очі, і не встиг рятувати. Пряме попадання ворожого дрона зруйнувало його всесвіт і всесвіт його сім’ї.

У нього було троє дітей, двоє з яких неповнолітні. Усвідомлення того, що сталося, прийде до них лиш згодом, коли пройде певний час. Коли вони зрозуміють, що батько не “знову” поїхав на службу. Батько просто більше не повернеться додому, не купить електросамокат чи новий телефон. Просто нічого більше не зробить.

Я знав його з дитинства, і це та людина з небагатьох, відносно яких за життя я не міг сказати чогось поганого. Він завжди всім допомагав. Коли мені треба було їхати в сусіднє місто до окуліста – він був тим, хто єдине що в мене запитав “коли за тобою заїхати?”. Ніяких відмовок, ніяких “але”. І він завжди був таким і для всіх. Він допомагав моїй матері по будинку, в якому я зараз живу. Близькі і друзі були про нього світлої думки, бо я не знаю людини, котру б він цілеспрямовано без причини образив. Завжди допомагав батькам. Коли його мали привезти на поховання – ми розбирали два величезних тюки з дровами, котрі він замовив для батьків. Він завжди про них піклувався, і щоб було легше обробляти картоплю – придбав до маленького трактора картоплесаджалку і копалку. Маленький мотоблок для переорювання малих ділянок. Було таке відчуття, наче він знав, що з ним в будь-який момент може щось трапитись, і намагався закрити всі питання, котрі могли б виникнути після того, як його не стане.

Я бачив як він купляє ці речі, і десь внутрішньо мене не покидало відчуття, що він знає більше ніж говорить. Що ситуація в місці, де він служить, стала надто небезпечною, і шансів повернутись звідти живим ставало все менше.

Під час одного з обстрілів він зазнав поранення і проходив реабілітацію, після якої одразу ж повернувся воювати далі. Його мати казала що останнім часом він перестав палити і пити алкоголь. Наче йому треба було завжди тримати себе під контролем. Наче він відчував, що щось може піти не так.

Його не стало буквально за день до його дня народження. 24 чернвя 2026 року. Всього через день у нього мав бути день народження. Атака терористичної держави росії на його машину стала тою причиною, через яку йому не судилось зустріти свої 44 роки. Разом з ним не стало і кількох інших військовослужбовців. Багато людей намагались привітати його зі святом, не знаючи що Олександра вже немає в живих.

Сумно розуміти, що в мене не стало одного з братів. Це відчувається неправильним, коли людина помирає не від хвороби і ще в такому юному віці. Але помирає виконуючи свій обов’язок – захищаючи свій дім і сім’ю від варварської країни, котра розташована всього в 40 кілометрах від його будинку.

Ті, хто зробив це – ніколи і ніяк не відмиються від крові, котра лишилась на їх руках. Від того, що вони лишили сиротами двох неповнолітніх дітей. Від того, що пережили його батьки в той день, коли почули сумну звістку.

Світла пам’ять, братику. Ми дякуємо за твій захист і сподіваємось, що там ти нарешті відпочинеш від служби, котра для тебе тривала всі 4 роки повномасштабної війни.