Загалом, нічого нового..
“Need a minute, but I’m surrounded, ah, ah
Friends are coming at me like vultures
How come nobody ever told ya?
I wouldn’t show your face till it’s over, ah, ah
But I’ve been here before, ‘fore, ‘fore
So hit me when I’m sore, I’m sore”
“Істина в тому, що такі люди як ми з тобою – є самодостатніми. Факт. Що ми соціальнозалежні – це вже інша історія. Але ж ми і не плануємо “жити з цілим світом”. Тож об’єктивно. Що для таких як ми головне в іншій людині, яка має бути поруч?
1. Прийняття нас такими як є. З потребою у додатковому спілкуванні. Чи всі люди дадуть таку можливість? Ні.
2. Можливість ділитись чимось і бути почутими. На прикладі твого “співробітника” – він вже не пройшов цей тест. Виходячи з попередніх думок.
3. Теплість взаємовідносин. Ми готові давати тепло і хотіли б його отримувати. Не за “добре виконану команду” (як у собак), а просто. Бо в нас вбачають живу людину. Тож якщо людина сама по собі до тебе “тепло” не ставиться, чи не йде на контакт – це не про те, що проблема в тому. Просто або у вас немає конекту, або людина не сприймає тебе (читати пункт 2).
4. Спільний досуг. Важливий пункт. Бо без спільних справ взаємовідносин не існує. І це про те, що ви або кудись разом їздите і це подобається, або ж дивитесь/слухаєте/читаєте щось, про що потім можна поговорити.
5. Майбутнє. Взагалі це не про “наші” взаємовідносини, а взаємовідносини в цілому. Люди мають бачити спільне майбутнє. В спільному місці. В спільній реальності. Якщо люди в нашому віці не бачать спільного майбутнього – це означає, що в них вже закладені різні шляхи. Вони не зміняться з часом. Просто ще більше розійдуться. Тому вже на цьому етапі важливо ділитись і чути про те, як людина бачить себе років через 5-10, умовних.
Здавалося б, це все про “базове”, але ми нехтуємо приблизно 3 пунктами з 5 щоразу, і думаємо що проблема в нас. Але проблема не в нас, а в тому що просто ви різні люди. З різним уявленням/ставленням до життя.”
Вирішив цитувати думки, котрі зачепили. Як от ця
“Як у різних людей ступінь гостроти свідомості буває дуже неоднакова, так ще більше відрізняється вона між різними породами тварин. Однак у всіх, навіть найбільш близьких до рослин, свідомості вистачає настільки, скільки треба для переходу від дії в безпосередньому об’єкті до посереднього, як причини, тобто до думки, до сприйняття об’єкта; бо останнє саме і робить їх тваринами, тому що воно дає їм можливість рухатися за мотивами і тому відшукувати або, принаймні, схоплювати їжу, – тим часом як рослини рухаються тільки по подразненням і повинні або дочекатися їх безпосереднього впливу, або змучитися: шукати їх або ловити вони не в змозі. У найдосконаліших тваринах ми дивуємось їх великої тямущості, — так, у собаки, слона, мавпи, у лисиці, розум якої настільки майстерно описав Бюффон. За цими найрозумнішими тваринами ми можемо з достатньою точністю виміряти, наскільки сильний розум без допомоги розуму, тобто без абстрактного пізнання в поняттях: на собі самих ми так добре цього дізнатися не можемо, бо в нас розум і розум завжди підтримують один одного. Ось чому прояви розуму у тварин часто виявляються то вищими від нашого очікування, то нижчими за нього. З одного боку, нас вражає тямущість того слона, який, незважаючи на те, що під час своєї подорожі Європою він переходив уже багато мостів, одного разу відмовився вступити на міст, що здався йому надто нестійким для його тяжкості, — хоч і бачив, як зазвичай проходив через нього решта кортежу людей і коней; з іншого боку, нас дивує, що розумні орангутанги не підтримують знайденого багаття, у якого гріються, підкладання дров: останнє доводить, що тут потрібна вже така кмітливість, яка неможлива без абстрактних понять. Знання причини та дії, як загальна операція розуму, навіть a priori властиво тваринам; це цілком видно вже з того, що воно для них, як і для нас, є попередньою умовою для будь-якого наочного пізнання зовнішнього світу. Якщо ж завгодно ще особливе підтвердження цього, то варто тільки пригадати, що, наприклад, навіть досконале цуценя при всьому своєму бажанні не наважується зістрибнути зі столу, бо воно передбачає тяжкість свого тіла, хоча й не мав раніше цілком відповідного досвіду. Однак при обговоренні розуму тварин ми повинні остерігатися приписувати йому те, що є проявом інстинкту, — здібності, що цілком відрізняється за своєю дією як від нього, так і від розуму, але часто дуже схожою на об’єднану діяльність обох.”
Побачив ось це відео, і згадав цю цитату. Дивно, яким чином собака довірилась невідомому механізму і не намагалась кудись втекти з нього, розуміючи що їй допоможуть. Чи є це проявом інстинкту? Чи ж довіра? Чи розум? Важко сказати. Але цікаво читати ці думки крізь приклади з якими стикаєшся
..I’m the voice in your headAnd I know you been achingWhen you find me let me inI got power in my hands and it’s yours for the taking(с)Ynk
“Мир
Разбился и тонет
В холодных твоих ладонях
В никуда
Падаем в эти города
Стены, проспекты, колонны
Изредка
Жить так, как не нравится
Как грустно, что все не сбывается
Шесть часов
И шесть миллиардов
Которых здесь никогда не останется
Мне не хочется верить в то
Что мы не встретимся с теми, с кем мы
Могли бы хоть раз взлететь
Вверх к потолку
И далее, далее…
В день, когда я приду
Ты скажешь опять “До свидания”
И все, что осталось мне
Прятать себя в чужие сны
Теперь
Мы вряд ли доживем до следующей весны”(с)OH
Часом щось дуже резонує. Як оце ось. Сподобався опис пісні…”This next song that we’re gonna play for you is called “Welcome to my house”. And when i say “my house” i mean me. Welcome to a part of me and a little bit of how my brain works and how i like to think of myself and not in the nicest ways most of the time which i imagine everyone feels like, but there’s a part in the middle, where i’m like no Theresa. You’re alright i love you. Theresa you’re alright. It’s a bit like a therapy session and i hope you enjoy this as welcome to my house”
Завжди вважав блог більше тою самою “терапією”, ніж чимось іншим. Був довгий шлях до того, щоб бути відвертим з самим собою. Зараз я роздивляюсь себе з різних боків. Часом темних, часом ні. Мені не має бути соромно за жодних обставин за те, ким я є. Хай краще іншим буде соромно за те, що вони ті, ким їх немає. В тому і є суть терапії – бути собою..
Дар’я задала цікаве питання – чи можу я спокійно реагувати на те, що щось пішло інакше, ніж я звик. Сподобався свій приклад-відповідь, тож…
“- то дуже залежить від якогось внутрішнього стрижня. Мабуть, давай так. Уявімо увесь свій день як башту води. Часом ця башта більш заповнена. Ледь не через край вода ллється. Часом багато хто мився, тож заповнена наполовину чи менше. Від цього самого “наповнення” залежить те, як сприймається мною (а може і не тільки) ситуації, коли все йде “не так”. Мабуть є дні, коли більше ніж хотілося б “йде не так” – і це вибиває з колії. А є дні, коли ти такий веселий, все добре навколо і загалом. І навіть постійні фейли сприймаються з посмішкою.
Зараз є якесь постійне відчуття наповненості цієї самої “башти” – коли намагаєшся зайвий раз не “витрачати воду”, бо завтра, можливо, її перекриють.
Я думаю, за ці роки ми навчились бути дуже обережними. В першу чергу обережними відносно самих себе. Не шукаєш зайвих знайомств, пригод на п’яту точку, і загалом. Намагаєшся постійно переклеювати обої, котрі постійно відпадають зі стіни.”
..котрі в мене поза часом і взагалі…типу, з котрими я не планую сперечатись, бо ж…сенс? Так і тут…
“Я на спину свою взвалю
Год этой жизни и вместе с ним
Своё единственное люблю,
А остальное – воспламеним.”
Воно настільки зрозуміло звучить, що…в ньому вкладається весь світогляд…зара буде ще постік про світогляд…