..котрі в мене поза часом і взагалі…типу, з котрими я не планую сперечатись, бо ж…сенс? Так і тут…
“Я на спину свою взвалю
Год этой жизни и вместе с ним
Своё единственное люблю,
А остальное – воспламеним.”
Воно настільки зрозуміло звучить, що…в ньому вкладається весь світогляд…зара буде ще постік про світогляд…
Фз де то бачив. Але от зараз згадалось і, мабуть, погоджусь. Фраза була в дусі “Радість, від придбання якісної речі триває довше, ніж радість від зекономлених грошей”. Щось в тому є…
У місцевому АТБ:
-Мам ну ты обещала
-У меня на все обещания не хватит денег
“..Ты, как обычно, всё взвалил на себя.
Ведь ты не можешь идти пустой.
Как поётся: уходи уходя,
Так до свидания, нет, знаешь, постой,
Ведь может, плюс на плюс даёт многоточие.
Может, всё, что в нас живёт обесточено.
Львы очень красивые звери, всесильные звери, как мы.
Ты просто проси меня верить, спаси меня от моей тьмы…”(с)P.A.
“Если так подумать, что вся жизнь людей состоит в желании “окольцевать” всех и вся. Т.е. сделать их собственностью. И когда кто-то становится собственностью, люди начинают искать другую собственность. Однажды я понял одну замечательную вещь – ты можешь “окольцевать” душу, ну, или, сердце человека. И это не о физическом проявлении. То есть всегда нам хочется, чтобы о нас вспоминали. Нам писали. Это означает привязанность. В широком смысле мы стремимся к тому, чтобы привязать к себе как можно больше.
Иногда я ощущаю себя Марусей…в этот раз с большой буквы, т.к. некое признание. Я захватываю людей, а потом не знаю, что мне с ними делать. Но возможно лишь так думаю, что делаю это…”
Гм..наштовхнувся на досить цікавий запис. Як завжди – міряю по собі. Продовжувати читання І про прив’язаності
Слухаючи Delilah, згадую людину, від якої до моїх лапок потрапив цей гурт. Як згадка, в мене навіть корабель вісить з написом Ship to Wreck, котрий і став тою самою першою піснею.
Та частина мене, котра “про людяність”, згадує як було добре у спілкуванні. Та частина, котра темна, каже словосполучення з назви запису.
Це не про мене як особистість і іншу людину. Це про особистість, одна половина якої вдячна і любить той досвід, а інша, котра її захищає, називає причини, через які це все того не варте. Не згадування, не бажання, нічого іншого.
Don’t touch the sleeping pills, they mess with my head..
ps смішно, що після Ship заграла “Бий”..бо ж..
“Замало слів, щоб пробити цю стіну,
Принаймні відколупати шматок,
Набридло довбати її без зупину,
На зустріч робити невдалий крок.
Мої аргументи прийматись не будуть,
Навіщо треба було мене злити?
На жаль, мій голос тепер не почують,
В таких випадках залишається бити!”
Мабуть варто виділити, що є люди, котрі не люблять не нас, не щось в нас. І, в якомусь сенсі, легше від’єднати від себе щось чи когось розумінням, що та чи інша людина щось зробила відносно нас не випадково, а тому що не любила/не цінила нас.
Міркування це мій комент до запису блогу “Мозги на полку” – Тварь я дрожащая или?
“Тобто стандартно ми маємо проблему і людина або ігнорує її, або ж грузиться нею. В даному випадку ми маємо ситуацію, котра однакова і для тих і для інших. Тобто ти не можеш щось з нею зробити, але й не робити нічого не можеш. Не дуже розумію, як почуваються і що відчувають люди за кордоном, але як у людини, котра лишилась в Україні, є відчуття, що всім нам буде потрібен “відпочинок після війни”. Ну типу…як поїхати у відпустку після року роботи, наприклад. Питання лише в тому, як цей самий відпочинок отримати.
Можливо трішки незрозуміло висловив думку, мова про те, що для мене (особливо враховуючи, що живемо на “західній”) є питання (поки) без відповіді – як закінчити війну для себе? Тобто, як організм може після такого стресу повернутись у поза-стресовий статус? Чи не буде сприйматись життя після війни приблизно тим самим що і під час, з постійним побоюванням, що знову щось прилетить? Єдиний варіант який бачу, це коли людина міняє дислокацію, проблема в тім що багато хто і так її “змінив” і…не факт що вирішить повернутись. Вони бояться “повернутись у війну”, а ми боїмось продовжити жити “у війні” без війни як такої..
“Коли у нас є здоров’я та можливості – у нас є бажання. Коли наших можливостей стає недостатньо, ми внутрішньо обмежуємо свої бажання, підлаштовуючи їх під свої можливості”