І про прив’язаності

Гм..наштовхнувся на досить цікавий запис. Як завжди – міряю по собі. На мою думку, не існує “безпечної прив’язаності”. Тобто, будь-яка прив’язаність – вже сама по собі провокує небезпеку. А вже її ступінь визначають по наслідках. Наша любов любити (прив’язуватись до когось) заснована на баченні того, чого не існує. Тобто ми малюємо людині риси, котрих в неї може й не бути, “але в моїй уяві вони є!” (каже внутрішній голос).

“Саме цей тип прив’язаності частіше провокує зациклення на одній людині. Є фундаментом для нездорової рефлексії, ціль якої – знайти, що ж саме ви маєте в собі полагодити чи поліпшити, щоб та людина все ж таки звернула на вас увагу.” – власний досвід показав, що часом “змінних” дуже багато, щоб знайти ту саму. В мене був дивний (смішний (ні)) досвід поїздки у Харків (гг, тут до нас підключається Олексій. Олексій, як чутно?). І от зі змінних “чи то коричний в’язаний котик не підійшов”, чи “не коричний задовбаний Руся, що пів дня ходив містом по сонечку”, чи ж…свій варіант. Певний час я прокручував ту ситуацію в голові. І суть її, а точніше відповідь на неї, була така ж, як прохання, з котрим я звернувся до людини. Я попросив пообіцяти, що між нами ніколи нічого не буде – і тоді ми зможемо спілкуватись далі. Людина не могла (чи не хотіла?) цього обіцяти. І…ось. Це і була відповідь на питання, що не підійшло в той самий день – все й одразу. Не тому що я не знав, чого хотів. Тому що часом людям важко пояснити вам, нащо ви потрібні в їх житті.

Зазвичай, наше сприйняття інших має досить чіткі градації. Якщо ви хлопець і є дівчина, котра вам подобається – змінних тут дві – ви або подобаєтесь їй, або ні. З точки зору вашого сприйняття. З точки зору дівчини (я так думаю) є градації як то “потрібен для прогулянок”, “потрібен для полагодити комп’ютер”, “потрібен для підтримки, коли щось з хлопцем”, “потрібен просто для підтримки”. І якщо одна половина цих взаємовідносин хоче “все й одразу”, а інша хоче від неї тільки частину – тут не проблема першої чи другої половини. Просто потреби двох різних людей відносно один одного дуже різні. Так і у спілкуванні. Хтось хоче весь день спілкуватись, а комусь достатньо пари слів на тиждень. Хтось хоче надихнутись чимось з кимось іншим, а комусь цього недостатньо.

До кожного, з ким я спілкуюсь, є своя, особиста прив’язаність. Вона базується на тому, що я завжди радий дати людині саме те, що їй від мене треба. І тихенько беру те, що потрібно мені самому. Просто раніше хотілось брати більше, а зараз воно все зійшло нанівець. Мабуть, саме час цитатнути себе самого…

“В різні часи свого життя, ми сприймаємо нашу важливість і чиюсь у своєму житті по різному. Колись через царапку на пристроях – він мав мінятись на новий, бо ж, бо ж…а зараз…скажімо так. З часом тобі стає все менше потрібним щось від людей. Тобто не людей в цілому, а якихось знаків уваги. Як паршивий торгаш на ринку, котрий вже й товар віддає за безцінь, і штани свої з сорочкою, аби тільки забрали. Так і тут. Ти починаєш цінити якісь дрібниці.

В дорослому житті за радість, коли тебе поздоровили у день народження – бо пам’ятають. В певному сенсі, це і є бути тою самою “червоною ниткою”…на чиємусь зап’ясті…”

Простою мовою – тобі можуть (умовно) заборонити собі любити тебе, але ніхто не спроможен заборонити тобі любити його. Дозуючи перше і друге, є всі шанси отримати те що очікуєш при будь яких розкладах 🙂

Ps, знайшов собі новий хештег

pps це якраз про