Коли збуджує мозок, а не…

Ні-ні-ні…пост не про фєтіші. Скоріш про сприйняття 🙂

Цей пост мав бути написаний ще з тижня півтора-два тому грудня (якщо не раніше), але щось пішло не так. І ось ми тут.

Задумався, що все ж таки вибираючи між розмовами про щось інтимне і про звичайні міркування на якісь теми, я…вибрав другий варіант. Мені більш цікаві люди, з котрими є про що поговорити, ніж ті, інші. І як на мене, це цікава особливість, враховуючи що зазвичай все навпаки. І це ще дивніше виглядає, враховуючи що моє сприйняття світу у площині духовного/сексуального десь 50/50.

Сексуальність у всіх однакова, а мозок різний. І сором…задумався, що часом я замовчую якісь речі. Вони можуть сприйматись пустими для тих, хто їх почує. І надто сором’язливими для мене. Є композиція, котру нещодавно тут згадував…і до того…все не міг зрозуміти, чого ж в ній такого…Наче слухаю – і не чіпляє так, як інші. Але щось та й чіпляє. А сьогодні зрозумів. Чіпляє оце:

“И пусть говорят, что все унесет водой,
Не верь никому, я буду всегда с тобой.”

Колись я відверто думав, що…якщо ти з кимось переспав – ти маєш з ним бути. Все життя. Бо ж якщо ви до цього зайшли – а як може бути інакше? Це була непопулярна думка серед інших, мабуть. Смішно. Союз скріплював статевий орган.

Зараз все статеве сприймається як частина життя. Але чи так часто ми можемо відверто комусь сказати про те, що завжди будемо з ними? Чи віримо ми собі в ці моменти?

Більш ніж впевнений, що автором було вкладене в ці рядки щось інше, щось своє…

“Я буду тонкой нитью на твоем запястье,
Не снимай меня, не позволяй упасть мне.
Я буду тонкой нитью, чуть заметно красной,
Не снимай меня, не убивай напрасно.”

І навіть на просторах цього блогу не дуже хочеться ділитись, що це для мене….бо ж, бо ж…

В різні часи свого життя, ми сприймаємо нашу важливість і чиюсь у своєму житті по різному. Колись через царапку на пристроях – він мав мінятись на новий, бо ж, бо ж…а зараз…скажімо так. З часом тобі стає все менше потрібним щось від людей. Тобто не людей в цілому, а якихось знаків уваги. Як паршивий торгаш на ринку, котрий вже й товар віддає за безцінь, і штани свої з сорочкою, аби тільки забрали. Так і тут. Ти починаєш цінити якісь дрібниці.

В дорослому житті за радість, коли тебе поздоровили у день народження – бо пам’ятають. В певному сенсі, це і є бути тою самою “червоною ниткою”…на чиємусь зап’ясті…