I don’t wanna go to…California?

Події розвивалось стрімко, події розвивались дивно. Події…розвивались?..

Я б зараз мав робити собі каву, чи, збирати батарею, але виділив хвилинку на роздуми.

Дивно, коли ти не робиш тих дій, до яких звик. Дивно, коли ти “відпускаєш ситуацію”, і отримуєш шлях, який сприймав…малоймовірним. Дивно, коли ти…відчуваєш?..

Іноді здається, що деяким людям необхідно, щоб їм задавали питання. Щоб цікавились їхнім всесвітом. Тим, як він влаштований, і чому він працює так, а не інакше. Зовсім чарівно, коли людині подобається про цей всесвіт розповідати. Чи завеликим може бути всесвіт однієї, окремо взятої, людини? Скільки часу знадобиться, щоб цей всесвіт вивчити і чи можливо це, якщо мова про “всесвіт”? Бо ж з кожною новою відповіддю ти отримуєш і нові питання.

Мені дивно відчувати зараз те, що я відчуваю. Коли ти можеш чимось поділитись, і це буде сприйнято нормально. Коли тебе питають “як ти видаляєш волосся”, а не “нащо?..” – і вбачаюсь в твоїй творчості ті речі, котрі ти туди вкладав. Дивовижно мати синхрон з людиною. Я не хочу порівнювати його з іншими, бо він дійсно інший. Він українською. Він поруч. Він…?

Липень покаже..

“..I just want a friend to share the fire
We can make a life that I can love..”