Соціальні Служби

Поговоримо про мою нову роботу на пісню Hohlan – Соціальні служби

Іноді я створюю роботи, коли складаються з кількох маленьких. Сьогодні я перевершив себе, бо мова піде про колаж з робіт, які використовують рядки однієї пісні. Так-так. Текст пісні надихнув мене на створення цілої історії, де виділені окремі елементи, які близькі мені за духом і…спочатку буде опис по відсилках, а потім, безпосреденьо, те, що це робота означає для мене. Робота зроблена за допомогою камери термодруку і термопринтера, на яких були роздруковані всі елементи.

Я не буду цитувати повний текст, а виберу фрагменти, котрі відносяться до частини роботи.

“Я знаю собі ціну
І сьогодні я по акції”

Цей елементи роботи має…дупцю. Про що він? Він про людей, котрі знецінюють себе. Про тих, хто намагається підстраюватись під інших. Але, навіть, коли він вже не по акції, а віддається безкоштовно (-100%), все одно лишається недостатнім.

“Я так люблю тебе усю
Ти мене по ситуації”

Продовжуючи тему знецінення, ми переходимо до іншого елементу. В ньому класична історія про “стакан наполовину порожній”. Тут, дещо важливі елементи. Стакани стоять на лінійці, котра, в свою чергу, стоїть на батарейці. Це про прийняття іншої людини. Про те, що ти можеш сприймати її повністю, такою як вона є. Вона ж, часом, може сприймати в тобі лише певні риси, які їй зручні. В іншому…вона “перетягує лінійку на свій бік”. Через що у людини може сісти ця сама “внутрішня батарейка”.

“Дурний хтось скаже, що ми
Зустрілись в незручний час
Розумний – різно полярні вібрації”

Люблю цей фрагмент. У спілкуванні з одною особою я почув фразу про “найцікавіші речі відбуваються після другої ночі”. Я ж пам’ятаю з серіалу “Як я зустріл вашу мати”, що…самі дурні і неправильні речі трапляються після другої ночі. Тому на годиннику фігурує 02:01, а значить…нічого гарного далі не відбудеться. Чи?..

“Я буду як експонат
У твоїй всратій колекції”

Так ми і підійшли до самого інтригуючого елементу роботи – йоршику для пилу. Власне, я хотів зробити досить кумедну відсилку до одного з різновидів статуетки Оскару, яка в оригіналі тримає меч. Спочатку я хотів взяти віник, але вирішив що так буде, навіть, більш інтригуюче. Ця частина про те, що іноді нас сприймають не як особистість – зі своїми інтересами, світом, речами, котрі наповнюють нас. А як сосуд, який виконує, виключно, декоративну роль. Власне, роль людини, яка має просто “витирати пилюку з полиць”.

“Душевні муки завжди то мій прайм
Я ж так обожнюю болю інʼєкції”

Часом, дуже захоплюючись кимось, ми не звертаємо уваги на те, що…не хтось зі сторони, а саме ми наповнюємо себе болем. Здебільшого, болем в області серця. Ми будуємо нездійсненні плани. Ми закохуємось у недостойних людей. Циклічність цих процесів може прямо сказати, що ми “любимо” цей біль, бо, інакше, не додавали б його у своє життя і…серце.

“В паперах лиш один хрестик
Там де причина піти
Або це моя тривога
Або причина це ти”

Оточуючи себе кимось, ти не завжди можеш зрозуміти, звідки саме в тебе в житті міняються стани. Виникає відчуття тривоги, з якою ти не здатен щось вдіяти. В таких випадках останнє, про що ти думаєш, що суть проблеми не в тобі, а в комусь іншому, через кого ти і переживаєш ці стани. Ця частина роботи виконана у вигляді гри в хрестики-нулики. І є місце лиш для одного хрестика. Викресливши тривогу – ти зрозумієш, в кому дійсно була проблема.

“Якщо любов наша дитина
Її забрали соціальні служби”

Не дивлячись на те, що це кам’яне серце було частиною іншої роботи, я вирішив використати його і тут. Власне серце як відсилка до “любові”, а стрічка “не пересікати” є відсилка то місця злочину з серіалів і фільмів. Це про те, що “доступ до любові закритий”.

Неофіційна частина опису

Ідея знецінення завжди йде десь поруч зі мною. Я завжди вважав себе недостатнім, щоб бути комусь…комфортним? Я не питав себе, чому маю бути комфортним комусь, і чому він не має мені. Але, навіть опускаючись нижче свого рівня, я розумів що все одно лишаюсь непотрібним. Важко бути потрібним комусь, коли ти не потрібен собі.

Сповнюючись чиїмось внутрішнім світом і зазираючи в нього, я часто стикався з тим, що…мені чужий всесвіт був цікавіший за те, що людину цікавило в мені. Було таке відчуття, що ти відкрився лиш на 20%, а людина демонструє свої всі 100%. Не в останню чергу це стосувалось потреб інших людей. Ти мав задовільняти 100% потреб, не звертаючи уваги на свої, нехай і 20%. Це плавний перехід від попереднього пункту (знецінення).

Історія з годинником відсилає мене до…моїх дописів. Цей блог бачив дописи, які траплялись, загалом, саме вночі. Я постійно звертав увагу на годинник, і нерідко дійсно, найдурніші мої рішення приймались після 2 години ночі. Тому три співпадіння просто таки зобов’язали мене додати цей елемент як частину мого всесвіту. Всесвіту, де ти можеш захотіти зникнути з життя людини через надумані речі, котрі виникли в твоїй голові через недосказаність.

“Оскар”…я пишаюсь цим елементом. Він одночасно і про мою любов (ні, не зніматись голяка) показувати свою відкритість. Хіба є щось більш відкрите, ніж тіло без одягу? Як душа, тільки її фізичне відображення. І про те, що часом я сприймаю себе не частиною чиєгось життя, а просто декорацією. Елементом, на який іноді звертають увагу і змахують пилючку.

Укол болю в серце…часом здається, що розлучаючись зі своїми співрозмовниками, я шукав цього болю. І якщо останнім часом мені зустрілось багато “дофамінових наркоманів”, які надихались і жили тим, що в них “наче як” починаються взаємовідносини, я зловив себе на думці, що мене частіше надихали саме розлучення. Закінчення спілкування з вириванням шматка серця з-під ребер. З певного часу я почав розуміти таке своє сприйняття, і…змінив щось? Відносно. Я б сказав, що на фінальному етапі до розуміння, що іноді легше просто піти спати, ніж зробити якусь дурницю.

Стосовно тривоги…загалом, більша частина була описана вище. Доповнити…в цьому сенсі “ти” це не про когось, абстрактного. Причина, чому я зникаю з життя людей не в тривожності, яку я відчуваю через те, що часом світ не дуже ласкавий до мене і я не розумію, що відбувається в голові і серці інших людей. Причина в цьому самому “ти”, себто, “я”. Ти вирішуєш, що комусь легше житиметься без тебе. Ти думаєш, що якщо людина дізналась, який ти є – вона б зрозуміла, чому ти їй не підходиш і не потрібен. І на цьому всьому починає базуватись твоя причина піти від когось. Ти думаєш, що робиш це через глибоке кохання до людини, але, за фактом, ти не знаєш, що людина може тебе кохати. Таким який ти є. Просто за те що ти є. Бо їй подобаються або твої думки, або твій всесвіт, або твоя творчість. Ти нівелюєш все це, бо ж (див. пункт 1), і вступаєш знову і знов в замкнуте коло.

Серце…я б сказав, що воно “закрите на ремонт”. Надто багато людей ти в нього пускав, особливо за останній час, кожен забирав по шматку з нього. З часом від нього мало що лишилось, окрім болю, яким воно наповнене. Чи потрібно воно комусь в такому вигляді? Сумнівно. Чи потрібен мені в ньому хтось?..я б дав один шанс.

---

Я хотів зробити історію, котра б базувалась на моєму досвіді з людьми (як епізод з годинником), але прийшов до думки, що це робота не про людей. Вона про мене. Про мій світ. Про сприйняття. Вона про біль не через якусь людину, а через себе. Мені важко контролювати певні речі в мені, але я це роблю. І чим далі тим краще. Зараз я думаю, що мені потрібні люди, щоб бути частиною соціуму. Що мені потрібна близька людина. Щоб бути її частиною. Але я на шляху до того, щоб взяти будинок в горах і зникнути. Бо, однаково, важко і з людьми і без них.