Канон

Ну…ви зрозуміли, да?..)))))))))))

Ок, я за*вся. Це канонічна версія цієї роботи. Бо втретє вона актуальна. Я знову планував зробить її іншою, лапка в лапці. Серденько десь на фоні. Але вийшла знову хуйня, котята.
Бо людина хоче, щоб я “був собою”. Бо коли я є собою я “не такий” і є речі, в яких ми, з її слів, “критично не сходимось”. Пропозиція лишитись друзями і спілкуватись відкидається, бо з її слів “дружба мені не потрібна”. Питання глядачам – ЩО, БТЬ, ЛЮДИНІ ПОТРІБНО?!…

Ти готовий переїхати з часом, допомагати людині з двома дітьми (один дорослий, другий шкільного віку і має аутизм чи щось на кшталт), зараз за фактом допомагати грошима. Їздити за 450 км для зустрічі. Бути поряд за першої потреби. Допомагати виплачувати за її квартиру. Створювати спільну творчість. Ділити побутові питання. Зустрічати з роботи з вечерею чи смаколиками. Дивитись навіть ті серіали і фільми, котрі подобаються їй. Обговорювати, планувати, будувати. Людині не ок.
Коли кажеш переїду за два роки як стану на ноги і матиму капітал – “ти ніколи не переїдеш”. Коли кажеш “можу і зараз” – “ти надто поспішаєш”.
Йоптєльмоптєль, я втомився…щиро.

Що, взагалі, потрібно людині?..раб? Чи я фз…але я заї…вся шукати відповідь на це і більше не шукаю. Годі. Час вибрати себе.