..if you can change one thing..

В такі моменти я відчуваю, що мені була б потрібна чиясь порада, але нікого немає. Я думаю це страх про власне прийняття рішень. Про момент, в якому тебе питають “..і що ти робитимеш далі?..”.

Я зрозумів, що в моїх попередніх відносинах алкоголь явно був зайвим, бо після нього відбувались всілякі сварки і інші речі. Було б чудово, якби в нових відносинах його не було. Тай…чи може він там бути?.. Згадались ДГ…

“Мой выбор сделан в пользу, мой выбор сделан здесь,
Где холодно и скользко, но есть на теле крест.
А воздуха так мало, но хочется дышать,
Зализывая раны,
Все начинать сначала
И в Бога душу мать…”

З одного боку я переставав відчувати безпеку. Розуміючи, що тут все більш небезпечно, особливо зараз. Коли ми тут втрьох в одному будинку. В тебе якась відповідальність прокидається за інших…особливо з кількістю сьогоднішніх прильотів по місту. Зранку ще розбиратись з наслідками, бо прилетіло по моїй роботі…з іншого..

Я вірю їй. Вона, неначе, моя Харлі Квінзель з тієї пісні…дивакувата…дикувата. Але ти відчуваєш людину своєю. Не в сенсі володіння. В сенсі якогось…не знаю. Я вірю в те “завтра”, про яке вона говорить. Її завтра більш реальне, ніж моє. В той же час до речей, яких я ставлюсь з обережністю, вона так само, обережно, обходить їх. Наче відчуваючи, зчитуючи те, що я думаю про ті ж речі.

Чи часто мені хотілось обійняти людину і вкрити від цього всього світу?..від тієї реальності, в якій ми живемо?..а, тим більше, від тієї, в якій живе вона?..

Я б хотів зберегти в собі це відчуття до людини. Можливо тому це перший раз, коли я не хочу кудись поспішати. А хочеться просто застигнути в моменті. Лишитись в кожній миті, що відбувається.

Часом ми стаємо для людини тим променем, до якого вона тягнеться. Причиною ставати краще. Причиною зібрати себе до купи. Час покаже, що буде далі…