Я думаю що я надумую?..

Знову ловлю себе в цьому стані, коли розумію, що це все лише в моїй голові. Я знову не вірно сприймаю чужі емоції. Можливо це емпатичність, можливо зацікавленість в певних аспектах особистості. Але не більше. І я знову можу наступити на ті ж граблі, якщо сприйматиму щось інакше. світ не працює за моїм образом і подобою. Всі люди різні і не такі як я. В загальному це слід сприймати як “якщо я думаю, що щось ось так – значить воно не так, а зовсім по іншому”. І зараз саме той момент, коли це слід вловити.

Я люблю підставляти свої значення у формулу замість “X” та “Y”, отримуючи ті результати, які б мене задовільнили. Але слід пам’ятати, що я завжди “недостатній”. Іншим людям в мені завжди чогось недостатньо, щоб чомусь відбутись. В такі моменти ти найбільш вразливий, і кожна дрібниця здатна вибити тебе з колії. Чи готовий ти на цей раз?..

Мені було б дивно, хоч раз, зустріти саме таку людину, як я. Без ігор. Без підставлянь бажаного за реальне. Людину, яка б мені повірила. Але чи можна тобі повірити, якщо, часом, ти не віриш собі сам?..Твоя відкритість вбиває тебе. Вона вбиває будь-що, бо люди не люблять відкритість. Їм потрібна загадка. Секрет, котрий вони захочуть віднайти в тобі. Щось особисте, що лишається всередині…

“Talk to me, talk to me
Won’t you make it all make sense?
Caught between the memories
Of yesterday and who we were back then
But I’ve been here before
So I think I know the score
Hit me when I’m sore..”