Останні дні дуже важкі і відчуття, що не вистачає якоїсь підтримки. Але з іншого боку мені вона не потрібна, бо я сам не знаю якою б вона мала бути. Немає тієї сили, яка б щось змінила в моєму житті більше, ніж можу я сам. Але часом мені вже не вистачає сил на те, щоб тягнути цей світ.
Сьогодні, як приклад, мене вперше в житті зупинила поліція. За…керування триколісним електроскутером. Я нічого не порушив, скутер має двигун 1.5 кВт і, відповідно, не є механічним транспортним засобом за нашими законами, тож не потребує реєстрації і наявності прав, але, в той же час, саме за це мене і спитали. Чому? Бо більше не було до чого причепитись. Я їхав по правилах, світло було увімкнено, увімкнув поворотник де слід, ми їхали обоє у шоломах. Більш того – за нами спеціально поїхали і наздогнали приблизно за 1.5-2 кілометри. Тобто за нами їхали цілеспрямовано. Важко сказати, чи то щоб глянути чи я військовозобов’язаний і чому все ще не воюю (перепитували навіть про причину виключення з обліку), чи то щоб за новий у місті транспорт перепитати, але відпустили без письмового чи усного попередження. Важко сказати що то взагалі було, але неприємно.
Часто світ жорсткіший до нас ніж має бути, бо сьогодні, епічно, мене ледь не збила машина, котра не пропустила мене коли я їхав по головній дорозі. Як не крути, а завжди всі “праві” окрім мене. Життя? Егеш…