Категорія: Тварини

На зупинці..

8:04, кав’ярні ще зачинені, військторги теж, тож…вирішив погодувати голубів

Майже ніколи цього не робив, а тут і час є, і нагода – круасан без начинки. Наче знав, що для них і беру…

Згадалась пісня, точніше кавер, котрий полюбляв дуже..

Who are you Who am I?
is it real Do we touch the sky?
Nothing’s real – all disguise
Said the birds of paradise.
I’m afraid Can’t you see
Tell me where do you carry me.
You will soon realize Said the birds of paradise.


Flying home Flying home to the land that you once have known
To the peace that once was true for a little girl like you.
Flying home Flying home from a world that is made of stone
Till your heart is light and free like it once was meant to be.

Якщо ці голуби колись потраплять до тих, до кого я не потрапив – най передадуть їм, що я їх люблю і дуже сумую за ними.

Моя ж ціль піклуватись про живих.

Найкращий спосіб

Насправді, кращий спосіб дізнатись, яка навпроти тебе людина – це подивитись на його/її домашню тварину. Ні-ні. Мова не про те, що “собаки похожі на своїх господарів”. Це, в певному сенсі, про виховання. Про відношення до інших людей. Тобто якщо, наприклад, ти у людей, і до тебе до рук йде їх кішка – значить люди відкриті. Якщо йде, але боїться – сором’язливі. Якщо до рук не йде – люди обережні, не дружні. Наші коти, наприклад, всім раді (Варя). Дехто з них досить обережний (Будяк). Дехто терпить незвичне для нього відношення (Гаммі). І у інших людей так само. Тобто, я будую своє сприйняття інших, частково засновуючи його на тому, як тварини людей на тебе реагують.

Не можу згадати якихось зворотних прикладів. Коли це не співпадало…

День вдався (ч.2)

Якщо тобі вдалось під час прогулянку знайти…черепаху

Більш того – не тільки знайти, а ще й спробувати врятувати, донесши її до водойми. Тож…день справді вдався 🙂

Дивне відчуття свободи..

Вчора, а точніше вже позавчора у нас з гнізда випав горобець. Ну, тобто. Не у нас, а у птахів, що під дахом завелись, він випав і його знайшла наша Варя. На подив не встигла замучати, тож дістав його з-під пенька, куди він якимось чином забився. Постало питання що з ним робити далі. Варіанти розділились між “рятувати” і “рятувати”. Пробував годувати, горобець не їв. Вирішив покласти його у коробку, викласти її сіном і розмістити ту коробку неподалік від гнізда. Я задався питанням – що я можу зробити в цій ситуації. І прийшов до висновку що нічого. Але задався іншим питанням, крізь призму того, що він скоріш за все не виживе. Що гірше, повільно чи швидко померти? Тобто, цілком логічне питання з точки зору – ви б хотіли поступово протягом тижня помирати від голоду (знаючи, що вам все одно 100% світить померти) чи ж померти швидко?

Цей світ цікавий (ні) тим, що нас в ньому часто ставлять перед фактом вибору, котрий ми маємо зробити, коли вибір не є вірним в будь-якому ключі. Тобто як в грі. Якщо тобі дають на вибір два варіанти – у 90% випадків ти вибереш невірний. Бо ти поступиш так, як би ти поступив, опинись в цій ситуації. І потім диву даєшся, коли для “ачівки” чи “вірного ходу сюжету” тобі потрібно зробити так, як тобі не хотілось спочатку.

Сьогодні зранку я думав, що його вже немає в живих. Але сталось диво. Його батьки знайшли його там, мабуть підгодували, і він…живий. Дивиться на мене. Його батьки щось там щибітали мені. Впевнений, що вони не дуже розуміють, що то я зробив з їх дитиною. Я й сам не зрозумів, бо я звик що всі ці історії закінчуються смертю створіння з різницею в часі. Година чи день. Ми спостерігали багато смертей кошенят за останні пару років. Когось намагались відігріти, когось просто не ставало зненацька. З роками ти не чекаєш на диво, ти чекаєш на ще одну смерть. Мабуть вже навіть не важливо чию – людини чи тварини. Смерть як вихід за межі цього світу виглядає не більше ніж просто вихід за двері приміщення, де відбувається якийсь двіж.

Дивно писати це, і натрапити попутньо на пісню. Най буде епіграфом…

“Зірки на небі палають
Сусіди за стіною знову вмирають
Чи буде завтра не знаю
Але я гадаю

Ти тут і я тут не назавжди
То будемо справжні
Ти тут і я тут, не назавжди
То будемо справжні..”(с)ba.latskii

Вдень..

Сидів і думав, що сьогодні мій найпаршивіший день за рік. Тобто, що я буду його таким сприймати колись вкінці року. І…не помилився. Бо ж 4 кішки котрих стерилізували і…котрі кілька днів живуть у хаті то жах. Жах для нас, для них щастя. Їм і увага, і смаколики…а нам..то як жити з батьками, мабуть. Тільки навпаки. Кожному треба щось своє, увага, і все таке інше…втім, добре що вони такі. Хай краще так, ніж як Гаммі, почувається слабкою. Бо ж якщо б її не завезли, може й зовсім погано скінчилось. А так ще є шанс…

І про котів…

Кому треба, той зрозуміє 🙂

“Де вони, де вони:
Тихі добрі слуги світлої моєї сторони?
Де ви, де ви?
Знаєте, мене обсіли леви.
Знаєте, тут,
Де я замітала – виступив бруд!

Де мої слуги? Де мої факіри?
Де мої змії? Де мої шкіри?
Демони-кати, демони-звірі,
Де вони, де вони засіли?”