Іноді в мене в голові певні речі складаються у композицію, зрозумілу, здебільшого, тільки мені. Свого часу в мене був триптих на тему Чайковської. Зараз…
Смішно, але цей диптих виник через людину, якої стосувався той триптих. Тож це закономірність? Чи що?…повернемось до суті.
Перший твір був “Зграя”, Крихітки:
Там були слова:
“Ціль не ставМи – це спалені ущент містаМи сто літНе були чемні
Боже збавВсе почати з чистого листаВ нього всіСторони темні“
А днями я натрапив на нову пісню від Monokate (сольний проект вокалістки Go_A) – Пахнеш:
Не те щоб з відповіддю, скоріш з продовженням думки:
“І темні хвилі з голови
спадатимуть на плечі
І скільки погляд не лови
Лякає порожнеча
А я дарую тобі світ
Де кожен буде знати
Що ти лишив мені свій слід
І я змогла літати.”
Я часто приміряю щось на себе. Вислови, думки. Особливості характеру і мислення, мабуть. Хотілось назвати це все “Темна порожнеча”, але порожнеча не може мати кольору.
В Королівстві (серіалі від фон Трієра) був персонаж, якому дали випити якийсь яд, який мав зробити з нього “зомбі”. І от після того персонаж не помер, але став дійсно вести себе як напів-мрець. Чи я запитую себе, якою була ціна мого повернення сюди? Рік тому…можливо мені хотілося б чогось більш містичного. Щоб це було. Але мій певний атеїзм каже, що те все видумане. Тому важко вірити в те, що ти не бачив. Тож…
Чи був я “світліший” раніше? Не думаю. Просто з’явилась причина вважати себе більш темним ніж завжди. Я так само комусь допомагаю не вимагаючи нагород. Я так само закохуюсь в людей, в яких не слід було б. Прив’язуюсь до них. Так, без сумнівів, в мені є певна “чорна діра”, але я боюсь, що то, більше, хронічне, ніж “виникло через”. Просто рік тому я був готовий поставити на кон все. І зробив це. Моя ставка виграла. Їхня ні. Бо порожнеча в мені виявилась більшою, ніж в них. Тих, хто приймав рішення. Бо рік тому мені було більше “все одно” на своє життя, ніж їм прийняти ризики, котрі будуть пов’язані з цим, якщо мене повернути назад.
Сумно за людей, яким є що втрачати. Бо в них завжди є те, за що вони тримаються. Що робить їх слабкими. Сильними в інші моменти, але, загалом, слабкими. Це можуть бути діти чи ще щось на кшталт. Їм важче зробити якийсь вибір. Я ж…мабуть, живу одним днем. Нехай завтрашнім, але не післязавтрашнім. Бо так легше.
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.