I feel nothing, nothing, nothing

Полюбляю сни без…бо ж..

“You make me die, die, die, and I’m walking dead
Because you lie, lie, lie to my face like that..”

Дивним чином, після вчорашніх міркувань, під ранок мені приснилось, що якимось перехуєм, в руки попав зошит марусі, в котрому половина листів було свіжонаписаних, але вирваних, зошит попав під дощ, але там був якийсь останній конспект з малюнками грибів і словом під кожним. Послідовність їх не пам’ятаю, та й не суть важливо. В кінці зошита був пакетик в якому були якісь вирвані листки, котрі я знав, що про щось особисте, що стосувалось нас. І що той зошит попав мені в руки коли я вирішив викреслити все минуле.

Я запитав себе, чи є бажання прочитати те, чи просто знищити, щоб не лишилось навіть якихось відголосків. І тут треба було рушити на “завдання”. Я взяв якусь бойову гранату. Сашка щось перепитала, я кажу “ну…якщо їй жахнути, то не лишиться нічого на відстані шістьох метрів навколо” – хоча технічно не можу того всього знати. Тож на питання, що з тим робити, моя відповідь умовно полягала в тому, що я пішов шляхом знищення всього, що мені заважає. Так, щоб від того не лишилось сліду.

Чи піду я так далеко, що видалю навіть архівні фото з 2007 чи десь поруч? Риторичне питання – так, піду. Бо не намагаючись витягнути людей з того часу, я не буду бачити сенсу і у світлинах із ними. “..що було в таксі залишиться а таксі..”(c)Volna

“I’m so tired feeling
Like something is missing
The war inside is heavy
Nobody seems to get me
I’m tired of screaming
When no one is listening
Why do I keep pretending
The world I see is more than empty”

– – – – – – – – – – –

Дивним чином співпало, що після Nothing заграла Echoes. Що була згадана вище, і ось..

“No one can hear me
Like I’m screaming alone
Til I’m dead in my heart
And I bleed in my throat
Should I let go
Cause all I hear are echoes”

Загалом, це дійсно Linkin Park сучасності. Він інший, як і я. Але той самий..