Хто скільки…

Всіх часто цікавлять питання про “хто скільки заробляє”, але, як на мене, завжди цікавіше питання “хто скільки витрачає”.

Певно, якщо пекло є – я горитиму в ньому за транжирство. Але, знову ж, що є “транжирство”? Ми можемо розглядати сенс життя в різних напрямках – діти, самопізнання, добра пам’ять після себе. Так само “транжирство” не є транжирством, якщо воно приносить комусь радість.

Можна розглядати це все ще з одного напрямку. Люди кажуть, що “чоловіки вибирають собі дівчат схожих на…їх матерей”. І якщо б воно було так, то я б, мабуть, не був таким транжирою, бо ж не дай боже матері дізнатись про мої “взіки” на тему подарувати щось людині, котру я ніколи не бачив і…не побачу. І Олександра, хоч-не хоч, а розуміє, що то робиться не “тому що…”, а просто тому що мені приємно зробити комусь якесь “диво”.

Хтось каже, що “ми те що ми їмо”. Я б хотів, скоріш, вірити, що “ми те, що ми робимо”.

В одному місці комусь щось дарується, в іншому купляються овочі по уцінці. Коли настане день, і з мене “спитають” – я просто знайду ще один спосіб заробити. Пів життя це працює, і не бачу причин змінюватись, бо це працює. Всесвіт, в якому я існую, все ще живе. Рідко це звучить з мого боку, але цей всесвіт все ще існує завдяки Олександрі.

Не доречна згадка, чи примітка. За той час, що ми разом (12 років?..) встигли побачити як закінчились кілька відносин, розпалося кілька сімейних пар в яких були діти. Про відносини без шлюбу і казати нема чого, скільки було прикладів за цей час. Дивно, якщо замислитись що і кілька творчих пар, яких ми знали, за цей час розпались, і, як би сумно не було, це не завжди пішло їм на користь з точки зору творчості. Тож, про що це я…ах так. Озираючись назад, я бачу, завдяки кому я, о-пів на третю, пишу цей постік після пару партєйок в теніс на Вії. Іноді здається, що для щастя всім не хватає Вії з тим клятим тенісом. З радістю б розтранжирився на “всім по консольці”, але, на жаль, це так не працює…
А хотілося б.. 🙂