Крінжова історія

Не впевнений, що вірно використав це слово, але здається це саме про те…

Якось у досить юному віці (відносно, може років 15-16-17) познайомився я з однією дівчиною. Дивною, в певному сенсі. Здається фанатіла від театру чи чогось типу. Можливо знала кілька мов, але це не точно. Не пам’ятаю коротше, просто знаю що була “на рівень вище за мене”. Коли ти типу такий “я ж такий хароший, шо маю бути потрібен всім”, але розумієш, що не можеш чогось запропонувати людині, якось…ем…підтримати розмову на тему, що цікава людині. Це як спілкуватись мені з кимось, хто читає книжки. Але мова не про те.

На подив, це була та людина, котра з онлайну перейшла у офлайн. Типу мали зустрітись. Навіть пам’ятаю, що на “Соборці” в Одесі біля фонтану. І от день. Зустріч. Прийшов я значить такий. Йшов не на свіданку, то ж без якихось розпізнавальних знаків. Чи то я її раніше тільки на аватарці бачив, чи зовсім не бачив. Але коли побачив дивну дівчину (здається) у білій болоньовій куртці з волоссям-кучеряшками – зрозумів, що то вона.

І от стою я такий. Не подаю вигляду. І розумію, що…вона надто худа. Буквально. Ні, я не про фанатізм до повняшок (то інший так званий крінж був), а просто чомусь здалось що така худа що аж страшненька. І я типу зробив вигляд що не прийшов і навіть (здається) заблокував її. Коротше на тому наше спілкування обірвалось. Так от.

Згадався мені сьогодні її нік. Він був досить незвичний. Виявилось, що є така людина, котра схожа (наче). Людина переїхала у Париж, займається творчістю (художниця), цілком відповідає своєму місцю (зовнішність і загалом). І от під одним з останніх знімків була історія:

І от дивно читати цю історію, і думати про те, що ти (частково) її герой. Ні, там мова не про мене, але про людину типу мене. Це не з тих прикладів коли думаєш “а що було б, якби тоді б…”, бо ж події відбуваються саме ті що мають бути, бо ми ті хто ми є. І от це саме “ті, хто ми є” веде мене до іншої думки – я радий, що в цій історії я був тим самим (знову це слово) “крінжевим” хлопцем, котрий подумав, що дівчина “надто худа” (так-так, самому смішно), і зник в житті людини. Бо є варіант, що міг би бути тим самим гальмом, котре не дозволило якійсь людині розвинутись.

Після одних (умовно) відносин в своєму житті я зрозумів, що кожній рибині своє море. Ти не можеш бути не більше, ніж ти є, але й меншим тобі не стати. Якщо людина з “вищих слоїв”, чи, умовно, читає Декамерон, а для тебе це щось на кшталт “Де Камерон” чи “о…це про того хто зняв Аватара?!!” – ви люди з різних світів. І навряд чи щось путнє з того вийде.

Я радий, що я там де я є, і що я з тим, з ким я є. Доказом тому десять років відносин. В іншому випадку завжди є варіант, що ти станеш “каменем”, котра людина за собою тягне.