Легкість

Помітив, що після служби (чи, скоріше, спроби самогубства?) зникла легкість до написання текстів. Тобто тобі важко про щось яскраво поділитись, хай ця і “яскравість” лише у твоїй голові. Ти просто пишеш сухий текст з фактами, не більше і не менше. Я задаюсь час від часу питанням, чому так. Приходжу до висновку, що з “військовою частиною” вмерло ще й щось емоційне. Чи воно зникло ще до того?

Є речі, котрі явно нанесені психіці військовим досвідом, але ти не можеш вимагати за це якогось відшкодування від держави, хоча і мав би на те повне право. Але в такі моменти рахується, що “держава тобі нічого не винна”. А що винен тоді я їй? Мабуть, що теж нічого.

Я знайду в собі сили і натхнення для того, щоб писати тексти. Бо для мене це своєрідна медитація. І до фотографії повернусь повноцінно. Просто потрібен час організму щоб відновитись і знову бути собою, або навіть більше. Тому зараз просто проходжу таку собі внутрішню реабілітацію…

“Все залеплено штукатуркой, замазано свежей краской,
Проведено много мелких работ.
Как вернуться в другую жизнь,
Которая кажется сказкой, когда всюду прошел ремонт?..”