..зі смаком львівських пляцок?..

Фз, що дивніше – наштовхнутись на свій запис з цим віршем на Дайрях (точніше, репост мого запису, котрий був репостом з Нотсу), чи…згадати його, чомусь. Ті часи, коли Ваня Якимов​ був більше музикантом з гурту Друзі Гагарина, ніж поетом. Навіть запис є з концерту, коли вони виступали в Одеському “Циферблаті” у 2013 році. Хоча, більше згадується зимовий приїзд. Здавалось, чомусь, що локація концерту була та ж сама. І…”Мы пили чай со вкусом Ханибуша,
табачный дым кольцом спускался с губ,
и падал снег, который нам хотелось слушать,
гораздо больше чем всех вокруг…”
– і сніг тоді, наче, дійсно падав за вікном…

А вірш…вірш ось він:
“Вы не умеете хранить чужие тайны
Имена людей как карточки в колоде
Из-под полы в игре роняете случайно
И это шулерство, как будто, даже в моде

Вы не умеете хранить чужие тайны
И доверяя вам
Очередная жертва
Шажок навстречу сделает случайно
И будет вскрыта
Как письмо с конверта

Читайте ж вслух
Доходчиво и прямо!
И громко смейтесь,
Чтобы слышал каждый.
Вы не имеете хранить чужие тайны
А остальное, как-то,

Мне уже не важно…”(с)Ваня Якимов

Концерт Вадима якось пустив якусь “ностальжі”. Грець з ним, не слухати російських виконавців. По зрозумілим причинам. Але мені сумно, що я не почую творчість людей, котра була “ранішня”, в первозданному вигляді. І мені це схоже на “назло матері відріжу собі лапку”. Бо варіант на тему “Ми пили чай зі смаком львівських пляцок” – може й більш “український”, але він не несе якогось змісту. Чи змістовного сенсу. Чи взагалі. Просто тому що я знаю, який “смак” має бути в того самого чаю. В нас він досі є, бо ж в пісні воно настільки казково звучало, що…захотілось скоштувати той самий чай і ми його тоді придбали.

Писалось про одне, закінчилось іншим. Як завжди…втім, мабуть дійсно…”А остальное, как-то, мне уже не важно..”