Після перегляду

Вчорашній фільм викликав знову міркування про те, чому світ так влаштований.

Тобто маємо ситуацію коли дорослий чоловік у складі сім’ї десь зустрічає молоду дівчину (повнолітню, відповідно), і має до неї інтерес. В більшості картин і прикладів це, першочергово, сексуальний інтерес. Але на чому він базується? Бажанням продовження роду? Я думаю що ні, бо ж самоціль не стати “батьком року”, а просто зайнятись сексом з миловидною особою. Можливо, це внутрішнє бажання мати гарне потомство, сподіваючись, що воно буде схоже на цю ж дівчину? Взагалі, як влаштовано світ? Тобто, дівчата мріють, щоб їх дитина від чоловіка була схожа на чоловіка, а чоловік, щоб дитина була схожа на дівчину, яка народить дитину?

Іноді здається, що я намагаюсь шукати якісь високі матерії там, де їх просто не існує. Бо ж просто є інстинкти, за якими ми завжди бажаємо щось гарне. Тут доречно згадати Бійцівський клуб, а точніше цитату:

“Якщо ти вперше в бійцівському клубі, ти мусиш битися. Я знав це і вибрав його, тому що моє безсоння повернулось і мені кортіло знищити щось гарне.”

Тож, можливо це просто бажання зруйнувати щось гарне? У фільмі це чудово було показано, коли дівчина, що виставляє себе “досвідченою”, виявляється незайманою, і головний герой отямлюється і розуміє, що не хоче бути тим самим “першим”, хто залишиться у пам’яті дівчини. Але фільм лише показує точку зору його авторів. А мене цікавить більше те, чому це відбувається у реальному житті? Чи є якийсь механізм, завдяки якому можна запобігти цьому сприйняттю? Бо мені не подобається приміряти ці всі думки відносно себе, і розуміти що в тебе приблизно таке ж сприйняття.

Знаходячись в соціумі, ти стикаєшся з безліччю людей, які тебе оточують. Як зробити так, щоб всі сприймались нейтрально? Часом тобі лячно від думок, які виникають в твоїй голові і краще б нікому про них не знати. Бо ти сприймаєш себе неправильним, хоча важко дізнатись, як в тих чи інших людей працює мозок в подібних ситуаціях, бо ж, раптом, так само? Але що це змінює?

Це все ніяк не псує мою взаємодію з людьми чи ще щось, просто з моїм сприйняттям світу завжди здається, що тобі треба “поміняти прошивку”, щоб бути таким як…ти маєш бути? А яким ти маєш бути? Мабуть я ніколи не дам собі на це питання відповіді, бо навіть щось змінюючи в собі, приблизно половину з того ти змінюєш через якісь зовнішні фактори, а не через себе. Я ж просто намагаюсь знайти себе в тому вигляді, коли внутрішнє “я” нарешті заспокоїться.