Подивились Краса по американськи (1999)

Чи дивно дивитись дорослі фільми твого дитинства?..

Подивились фільм, котрий вийшов у далеком 1999 році. Завжди здавалось, що фільми того часу мали якийсь шарм. Взагалі всі, не якісь конкретно. Для мене саме це було золотим періодом кінематографу. Коли ще комп’ютерної графіки було не настільки багато, і навіть масові фільми мали якусь родзинку. Це стосується і цієї кінокартини.

Фільм починається з історії про те, що дівчина розповідає про якогось чоловіка, якого їй пропонують вбити. Вона погоджується на це і далі картина перемикається на голос оповідача, котрий розповідає про своє місце проживання і те, що…через рік він помре. Згодом ми дізнаємось, що оповідач це Лестер Бернем (Кевін Спейсі), а дівчина що була на відео його донька Джейн (Тора Берч).

Сім’я Лестера не виглядає щасливою і більше нагадує спробу бути ідеальною сім’єю, коли насправді вони такою не є. Тим не менш сам Лестер виглядає людиною досить розумною і чесною, хоча в інші моменти складається відчуття що насправді він дурник, котрий…заглядається на юну подругу доньки.

Гра Кевіна Спейсі в цьому фільмі є рушієм всього, бо вона тебе веде шляхом, котрий ти собі прокладаєш у голові, роблячи певні логічні взаємні зв’язки. Але насправді  все не так просто як здається, і не всі люди є тими, ким вони хочуть здаватись. Хоча Лестер каже що не знає про свою смерть, в той же час складається відчуття, що він вирішив “жити одним днем” і забити на всі інші речі. Втім, чи не в цьому і є сенс нашого життя? В можливості просто “відпустити” все і жити одним днем?

Тим часом в інших персонажів є свої плани на світле майбутнє, тож на фоні них персонаж Спейсі виглядає безтурботним дурником. В другий момент він вже герой-коханець, а в третій батько, яким так і не зміг стати. Це все робить історію багатогранною, коли ти кілька разів за фільм змінюєш своє ставлення до героя відповідно до його дій і світогляду.

З Торою Берч ми дивились ще Світ примар, де вона грала приблизно ту ж саму “дорослу дитину”, котра в юному тілі має вже дорослий світогляд, через що їй важко сприймати увесь навколишній світ. Цікаво, що тут в неї так само є близька подруга Анжела (Міна Суварі), яка має дещо протилежний світогляд як і у Світі Примар.

Що ж до самої Анжели – важко якось одностайно сприймати її взаємовідносини з батьком Джейн, так як тут присутні певні елементи Лоліти. Місцями це все виглядає досить кумедно (коли Лестер підслуховує розмову дівчат, в якій Анжела каже, що не проти переспати з ним, якщо б він “трішки підкачався”, і той починає слідкувати за собою і займатись спортом), місцями неприємно (як приклад зазіхань дорослого чоловіка до юної дівчини), але я думаю що це більше про гру з емоціями глядачів, ніж про бажання показати якогось збоченця.

З часом Кевіна Спейсі будуть звинувачувати у сексуальних домаганнях, і тим дивніше ця роль виглядає на фоні цих всіх чуток, коли ти дивишся фільм зараз. І в той же час це досить легкий фільм, в якому місцями є з чого посміятись, місцями замислитись над тим, чому світ працює саме так. В інші ж моменти ти розумієш, що це більше трагедія, ніж комедія. Але в цілому я б радив фільм до перегляду. Є над чим замислитись.