Південнокорейський нео-нуарний кримінальний триллер. Який він?
Як це часто буває, історія починається з “зайвих грошей”, котрі знаходить один з героїв. Але ж якщо є зайві гроші – завжди є ті, кому вони потрібні. І картина отримує неочікувані повороти І переплетіння серед персонажів, історія яких здавалося б не мала якось перетинатись одна з одною.
Фільм поділений на глави, і якесь розуміння того, що саме відбувається на екрані, приходить до тебе лише тоді, коли ти дивишся десь другу-третю історію. Для людини, яка не дивилась раніше південнокорейські фільми, половина персонажів виявляється схожими один на одного, від чого ти ще більше починаєш плутатись між тим хто є хто, і чого він жадає в тій ситуації, в якій опинився. І коли до тебе приходить це розуміння – фільм починає грати зовсім іншими барвами, і в тебе складається відчуття, наче ти склав якийсь надважкий пазл.
Що цікаво, не дивлячись на певну плутанину, якщо в загальному подивитись на хід історії – тобі її показують у вірному порядку і зі всіх боків. Але все одно пів фільму тобі здається, що якийсь алкаш вирішив розповісти тобі анекдот, котрий він вважає дуже смішним, а за фактом він втратив половину деталей, від чого анекдот став вже не смішним, а досить сумним. Так і тут – комедійність певних моментів вважається такою, коли ти бачиш все це на екрані, але якщо хоч на мить уявити, що все це відбувається насправді – одразу стає ніяково.
Мені фільм сюжетно і по тому, як все розповідається, нагадав чимось анімешки у дусі “Durarara!!” або, скоріш, навіть “Baccano!” – де нам показують багато незрозумілих переплетінь, які стають зрозумілими тільки ближче до середини.
Не дивлячись на те, що другу половину фільму я примудрявся напів-спати (а от нема чого стомленим сідати дивитись фільми об 11-й ночі), історія мені сподобалась, тому раджу переглянути, особливо якщо для вас, як і для мене, південнокорейські фільми здавались раніше чимось дивним і далеким 🙂
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.