Шипи

Зловив себе на думці, що шипи у моїх вухах це не тільки про те що це компактніше, зручніше, а ще й тому, що вони шипи. З одного боку це символ того, що я можу бути кілким. З іншого це нагадує булавку, з одного оповідання, де чоловік, у випадку дурних думок, колов себе до крові. Мені подобається відчуття, що я можу в будь-який момент вколоти себе. Мені подобається відтягувати сережку, розуміючи що вона є частиною мене. Щоправда це стосується тієї що на своєму місці вже близько пів року.

Інакше я став сприймати і волосся на своєму тілі. Раніше я вважав, що “сезон для творчості” це з осені і до теплих днів, бо ж не добре бути чоловікові “з поголеними руками і ногами”. Зараз я ставлю понад усе саму ідею творчості. І не дуже сприймаю те, що не виглядаю як мавпа. Просто є таким, яким мені бути комфортно.

Все ще питаю себе – з чим саме це пов’язане. Все одно поки що приходжу до думки, що психологічно частина мене вмерла тоді. Частина, котра робила певні бар’єри, за які ти не мав права виходити. Зараз я живу без бар’єрів, а ті що є я руйную як тільки починаю їх бачити. І якщо хтось каже що “так не можна” – я одразу ж намагаюсь довести зворотне.

У нас дуже полюбляють “уроки національної ідентичності”, але, чомусь, не популяризують тему самоідентичності. А вона, на мою думку, значно важливіша.