Щось почистив, щось відредагував, щось видалив. Десь тиждень на все пішов, та й косяків по текстам, певно, багато, але то вже легше читачів (якщо такі будуть, бо те що я зробив приблизно звучить як “знищити сайт” для Гугла) попросити, щоб відписували по помилках. Бо ж я манав перечитувати персональну “Війну і мир”, та й як завжди – щось та не помітиш. Вже як є…
Трішки відійду від стану “лємончіка”, і напишу як то робиться, загалом. Бо ж може хтось такий дурний як і я, вирішить перекласти все українською. Але що цікаво – то там, то сям наблюдаю оці от “дякую за українську”, не те щоб мені воно треба, а просто знаю (ок, скажімо так, вангую), що ніхто не оцінить всіх тих трудів. Але в нашому житті є принципові речі. Коли ти робиш щось, щоб було саме так, а не інакше. Тож, в певному сенсі, це не від щирої любові до всіх україномовних людей, бо ж серед них теж бувають ті ще тварюки. Це всупереч тим російськомовним, котрі заходять на сайт через ВПН з Буркіна-Фасо, щоб…пхах, тепер вже прочитати статтю українською.
Як казалось у БК, “Раймонд К.К. Хессел, сьогодні вечеря задастся тобі надзвичайно смачною, а завтра буде найпрекрасніший день у твоєму житті.” – загалом, завтра ми побачимо нульову статистику блога. Такий собі нульовий день, в певному сенсі. А далі буде видно, наскільки блог оживе. Це як пересадити рослину в новий горщик…