Чи багато фільмів ви дивитесь з субтитрами? Я ні. Але є такі, котрі не мали озвучки, тож дивитись доводиться мовою оригіналу. Це незвичний і цікавий досвід, але мова піде не про нього, а про сам фільм. Продовжувати читання Подивились Безпечне освітлення (2015)
Позначка: кино
Подивились Останні дні Емми Бланк (2009)
Чого взагалі можна очікувати від фільма, назва якого вже вказує на те, чим закінчиться вся історія? Але не у випадках, коли це фільм Алекса ван Вармердама. Продовжувати читання Подивились Останні дні Емми Бланк (2009)
Подивились Венера в хутрі (2013)
Не перестаю дивуватись, як дивно дивитись такі-собі “театральні постанови” у вигляді кіно, але минулий досвід з Догвілєм показав, що мені може бути цікавий такого формату фільм. Про що він?
Фільм розповідає історію двох людей – режисера Тома і актриси на ім’я Ванда. Том хоче поставити театральну постанову за мотивами роботи Леопольда фон Захера-Мазоха – Венера в хутрі. Але йому ніяк не вдається знайти актрису, яка б могла ідеально підійти до головної ролі. Аж раптом, до театральної зали заходить актриса, яка має те ж саме ім’я що і героїня роману – Ванда. Не дивлячись на свій, дещо, нахабний характер, котрий одразу ж починає бісити Тома, з кожною новою хвилиною вона ще більше розкривається як та, хто зможе чудово зіграти головну роль п’єси. Але…де закінчується п’єса, а починається реальність?
Свого часу я запитав одну дівчину, чи можна вважати, що будь-яка творчість, в тому числі її (фанфіки) є відображенням внутрішніх бажань і думок. Тоді я отримав ледь не протест на ці слова. Бо ж це “виключно видумка”, але на чому вона базується? Так само в цьому фільмі ти задаєшся питанням, чому саме режисер для своєї дебютної роботи вибрав саме цей роман і чим він його надихнув. Протягом фільму стає зрозумілим, що режисер (п’єси, не фільму) певним сенсом хоче прожити те, що викликало в ньому неабиякий захват. Він, неначе, хоче висловити свою “оду” твору, котрий відгукнувся в ньому чимось дуже близьким.
Венера у хутрі є останньою з адаптацій цього твору під режисурою Романа Поланськи. Казковим чином цей фільм випав нам у перегляд перед Новим роком, і я був би дуже не проти, якщо б увесь рік ми дивились лише картини такого рівня. Це безпрецедентна історія про двох людей, які лишаються віч на віч в пустій театральній залі, і між ними відбувається справжня магія, коли тобі приємно спостерігати цю хімію між акторами і персонажами. Якщо Догвіль показав мені, що для цікавого сюжету достатньо лише сцени і мінімальних декорацій, то Венера у хутрі показала, що для цікавої історії достатньо не більше двох акторів.
Чи рекомендую до перегляду? Так, звісно. 9 з 10! 🙂
Ps а ще ми тут можемо спостерігати чарівну гру чарівної Еммануель Сеньє. Думаю, без неї ця роль не була б настільки видатною ^_^
Подивились Банди Нью-Йорка (2002)
Дивно дивитись фільм, якому ледве не стільки ж скільки і тобі. Одразу прокручуєш в голові скільки тобі тоді було, що в тебе було в житті, які події припали на цей час. Приблизно так само ти дивишся фільм, і намагаєшся зрозуміти, як саме і чим жили люди в ті часи.
Питання міграції завжди викликає суперечки, особливо серед корінного населення. Все це веде до воїн і розподілу влади на різних територіях. Саме про це і ведеться розповідь у фільмі Мартіна Скорсезе – Банди Нью-Йорка. Я не хочу переказувати сюжет і згадувати персонажів, давайте просто пройдемось по відчуттях. Це той самий фільм, котрий ми вдвох досі не дивились, тим цікавіше було дізнатись, що ж саме так викликало захват у людей, що фільм отримав стільки нагород.
В більшості випадків список імен акторів може сказати тобі, яке кіно ти будеш дивитись. І якщо звернути увагу на те, хто був у фільмі на ролях – можна сміливо сказати, що фільм просто не міг провалитись хоча б за безліч відомих імен. Але що ховається за ними?
Історія досить звична, коли в дитини вбивають батька і вона планує помститись. Це не перший і не останній раз, коли вже з початку фільму ти розумієш, який в нього буде кінець. Але сюжет розкручується, і тобі починає здаватись, що все буде зовсім не так, як здавалось. Ти навіть робиш теорії про те, хто ж буде “тим самим”, хто переверне історію у свій бік і напише її. Але…
Щось починає йти не так приблизно у другій половині фільму. Коли карти відкриті, ти розумієш хто є хто і які в нього цілі, але, що важливіше – персонажі знають те ж саме. І тут ти стикаєшся з дурістю, котру неможливо ніяк пробачити. Чому? Ну…бо ж. Пів фільму нам показують персонажа, який живе на принципах. Він розповідає про те, що “ніколи не вбивав чесних людей, окрім…” – але… В інший момент він же починає резко ненавидіти людину, яку ще кілька хвилин тому восхваляв і возносив до небес. І в тебе виникає певний дисонанс – як так? На чому заснований світогляд персонажа, якщо він в один момент каже і робить одне, а в інший змінюється так, що тобі стає важко зрозуміти “що то було?” – першу половину фільму.
Головна трійка акторів (хоча відомих імен тут половина списку) зіграла чудово першу половину фільму, і…дивно другу. Є певні елементи романтики, які не розкриваються. Є певні елементи дружби, яка руйнується. І в цілому, якщо так замислитись, увесь фільм про те, що усі гівнюки. Просто одні через те, що ними народились, а інші – бо їм здається, що в цьому світі так легше жити.
Фільм було цікаво дивитись всі майже три години. Але є мало причин, через які б я міг порекомендувати його до перегляду. Він не гірший за схожі фільми, але чи кращий?..
Подивились Кримінальні коханці (1999)
Фільми Франсуа Озона діляться на дві категорії – або вони вас захоплюють, або…вас не влаштовує кількість одностатевих і дивних взаємовідносин, і ви відхрещуєтесь від перегляду його фільмів.
Подивились Псіхо (1960)
Відносно давно ми дивились серіал “Мотель Бейтсів”, історія якого була заснована на книзі Роберта Блоха. В свою чергу сам серіал був заснований на фільмі 1960 року, про який і піде мова. Чи варто дивитись фільм після серіалу?..
Якщо напряму порівнювати фільм і серіал, то робота Альфреда Хічкока хоч і є більш короткою розповіддю тієї ж (майже) історії, я відзначив для себе моменти, які через які тобі просто цікаво дивитись цей фільм, не дивлячись на те що головну фішку історії ти вже знаєш. І першим з цих моментів є актори. Знаєте, є, все ж таки, якийсь шарм в тому, як раніше виглядали актори. Тобто, ти бачиш актрису, котра грає головну роль. Вона гарна, але немає оцієї “штучності” зовнішності. Про це говорить, хоча б, не ідеальна посмішка (котру зараз у фільмах і серіалах можна побачити навіть у персонажів-безхатьок).
Другий момент це те, як завдяки музичному супроводу і картинці в цілому тобі дають постійне відчуття тривоги. Наче от-от щось має трапитись. І це не метод залякування у вигляді скримеров, який зараз популярний у кінематографі – тут є якийсь “внутрішній” страх. Я б назвав це страхом невідомості. Щось схоже було під час перегляду Сяйва, Стенлі Кубріка.
У фільмі головна героїня вкрала велику суму грошей, і в той же час персонаж постійно замислюється над тим, чи правильно вона зробила, чи ж ще не пізно повернутись назад, і спробувати якось все виправити. Це, знову ж таки, показує більший рівень емоційності персонажа, ніж зустрічається у сучасному кіно, коли будь-яке вбивство чи пограбування робиться холоднокровно, без долі сумніву в тому, чи слід було це робити.
Не дивлячись на той факт, що фільм вийшов більше 60 років назад, його цікаво дивитись зараз. Він має свій колорит і свій смак, через який виділяється на фоні пустих сучасних фільмів у жанрі триллер. Я б рекомендував його до перегляду не як альтернативу чи заміну серіалу, а, скоріш, додатково. Фільм демонструє нам нові сторони, показуючи більш типову і звичайну історію, ніж дещо “осучаснений” серіал.
Подивились Слідчий (2007)
Скільки акторів потрібно для цікавого фільму? Відповідь вас здивує… Продовжувати читання Подивились Слідчий (2007)
Подивились Плаття (1996)
Фільм Плаття, також відомий як De jurk/The Dress – артхаусний проект голландського режисера Алекса ван Вармердама, який також зіграв в ньому одну з головних ролей.
Це історія про кількох різних людей, яких об’єднує єдина річ – плаття, з яким вони стикаються в різних моментах свого життя. Що ж такого цікавого в цьому фільмі, що я вирішив про нього згадати?
Рідко коли можна побачити фільм, в якому головним “персонажем” виступає річ, життєвий шлях якої тут і показано. Вона починається з малюнка дизайнера, який побачив своє натхнення в іншому платті, під час сварки будівельників працюючих на вулиці і жителя однієї з квартир З квартири лунала досить одноманітна індійська музика. Під час конфлікту на вулицю вибігла жіночка у вбранні, референсом якого і став дизайн майбутнього плаття. Цікаво, що сам сюжет буде розвиватись наче нитка від цього самого плаття, котра зачепилась десь за гілку і потягнула за собою череду подій.
В цьому фільмі є ідеальне поєднання артхаусу, еротики, трилера і комедії. Картина показана в такому ключі, що вона не може в тебе викликати якусь одну емоцію, тому кожну секунду емоція змінюється – від переживання за головну героїню через епізод, який з нею трапився, і з елементами комедії, котрі тут розбавлені сценами з оголеним тілом.
Я б навіть провів певну алегорію з тим, що життєвий шлях плаття тут дуже нагадує життя людини, розділене на кілька етапів, серед яких дитинство, юність, молодість, “друга молодість”, старість і смерть.
Важко сказати, чи хотів автор фільму зробити певну прив’язку до того, що як річ виникла під час конфлікту, так своєю подальшою історією вона і демонструє, що не може нести якесь світло чи добро, бо ж саме через плаття люди, як правило, стикаються з проблемами. Втім, також актуальна думка що ти не можеш знати історію, яка передувала тому, як річ потрапила до тебе, і іноді ці історії можуть навіть переплітатись.
З іншого ж боку фільм досить важкий, бо в ньому присутні певні елементи насилля до жінок, через які може бути неприємно його дивитись. Тому б до списку жанрів я б додав, мабуть, ще й трилер.
Чи раджу я його до перегляду? Так. Це той самий фільм, котрий викликав достатньо емоцій, щоб було бажання про нього написати. Ставлю йому сміливих 8 з 10.
Подивились Краса по американськи (1999)
Чи дивно дивитись дорослі фільми твого дитинства?.. Продовжувати читання Подивились Краса по американськи (1999)
Подивились Вбивства – мій коник, люба (2009)
Раніше дуже популярним був жанр “романтичних бойовиків”, де не дивлячись на стрілянину, ниткою що сшивала увесь сюжет була…любов. Дуже дивно було натрапити на такий фільм зараз, хоча за фактом фільму вже 16 років як. Тож…чи варто його дивитись?
За історією Тоні Рікарделлі професійний вбивця, котрому щастить у всьому окрім, звісно ж, кохання. Він відкрита людина, і коли потенційні партнерки дізнаються про рід діяльності Тоні – одразу ж передумують створювати з ними відносини. Та…чи всім важливо, чим саме займається Тоні?
В той же час, дівчина Юлія, котрій, навпаки, не щастить в усьому окрім кохання (у Юлії справа йде до весілля), має отримати рукопис від відомого письменника (Пуцо), але той до неї так і не потрапляє, і вона вирішує сама відвідати письменника, щоб привезти його на презентацію нової книги. Саме в цей момент і пересікаються шляхи Тоні і Юлії, втім…є один нюанс – Тоні замовили вбити Пуцо, тож доведеться імпровізувати і грати роль того самого відомого письменника.
Не дивлячись на те, що сюжет фільму немає якихось неочікуваних поворотів і досить прямолінійний, фільм цікаво дивитись до останньої хвилини. Тут є досить тонкий гумор, котрий більш близький до французьких комедій (цей фільм німецький), і який зшиває усі сюжетні нерівності. Юлію зіграла Нора Чірнер, відома за іншими комедійними (і не тільки) ролями.
Якщо вам хочеться якусь легку комедію на вечір – думаю, цей фільм вам зайде. Ставлю 8.5 з 10 🙂