Часом буває, що все що тобі хочеться – це сісти на ровер і кудись поїхати. Часом ти заїжджаєш туди, куди не планував. Так і сьогодні…
Транспортом, як завжди, в нас були Norco Storm 9.3
і Сашкіна триколісна Mifa
Загалом, у чому зручність ровера з кошиком і ровера з баулом – бери з собою що хочеш. Саме тому без проблем взяли пару фотиків, оптики до них. Хоча й знадобилось з того не так вже й багато.
Перший піт-стоп був біля грибочків. Насправді ні, там фотографували ягідки
Але, загалом, коли ти їдеш в якесь нове місце, завжди виникає питання – знімати щось, чи просто насолоджуватись новою місцевістю. Ми вибрали другий варіант. Їхали ми у бік Варковичей, селища що славиться своєю випічкою (є щось типу хлібопекарні своєї, до речі, називається “Паляниця”). А ще там є велике озеро, котре зараз нагадує нам якесь море
З одного боку багато людей займаються рибалкою, з іншого немає якогось оформленого місця для цивільного відпочинку. Принаймні з того боку, де ми були
Є дивна конструкція, в яку зливається вода. Як я розумію це щось на кшталт такої собі міні-дамби, котра спускає воду у річку. Таких споруд я ще не зустрічав, та й, багато я тих озер бачив?
Одна з доріг, котра йде з Варковичей, викладена бруківкою. У Дубенському районі таку бруківку можна побачити в багатьох місцях. На знімку, наприклад, дорога з неї викладена серед полів. Хтось каже що це польська бруківка, і питань нема, бо важко сказати, скільки їй вже років, а вона хоч би хни – принаймні в цьому місці навіть не прогинається.
Їхати триколісником по бруківці той ще кайф 🙂
Завжди хотілось зробити знімок комбайна під час збору зерна. Мрія збулась 🙂
Крім того побували у “замку”. Ну, точніше, біля місця де він колись був. Загалом, на Західній Україні багато таких от місць пам’ятних типу цього. Це залишки замку у селі Княгинино, Дубенського р-ну. Цікаво, що як таких згадок про нього не багато. Єдине щось – десь спливає, що споруда може бути приблизно 18-сторічча. То ж не дивно, що це все що від неї лишилось.
А ще побачили файне озеро по дорозі додому. Не таке велике як у Варковичах, проте з лебедями (або гусями, хто ж там розбере) 🙂
Завжди забуваю, коли цвітуть каштани. Тим цікавіше заставати їх цвітіння, і питати в себе “це воно вже закінчилось все, чи тільки починається?..” – цей каштан тому підтвердження:
Ну і як жеш без пам’ятного селфача на фоні замку 🙂
Загалом проїхали 45 км, висадили пару батарей, коліно встигло почати боліти на пів дорозі, але…воно було того варте.
