Позначка: РНП

Два сержанти

Загалом, історія полягала в тому, що один сержант хотів тебе зламати, а інший, в свою чергу, більше переживав за те, що ти зламаєшся. Тож служба тут це як битва бобра і зла. Іноді перемагає одне, іноді…

Моя справа довести цю справу до кінця, бо надто вже багато сил і здоров’я було витрачено. Хтось вважає мій шлях безвихідним, хтось…

Час покаже. Бо поки у нас всі похворіли, і це те ще щастя бути в одному приміщенні із сотнею людей. Знову ж таки, Русь, чи був в тебе вибір між-між? Мабуть, що ні. Тож просто пливи далі за течією.

Я відштовхуюсь від різних дерев, коли бачу камінь на своєму шляху. І це єдине, що я тут можу робити. Побачимо, куди цей шлях мене приведе..

Хіба ж ти забув…

..що ти designer?…твори! Бо ж Back up, back up, we’re in trouble again..

Мені здається, що вихід десь на поверхні. Лишилось тільки його знайти..

Загалом, кроків не так вже й багато. Окліматизуватись, знайти жертву, вичепити її з простору. На це все цілком є час. Хоча й швидкоплинний.

Загалом, обстановка не змінилась. Я знову в лікарні, а військомат хоче від мене справку, що я дійсно і ній лежу…

Насправді, якось дєпрєсівнєнько…

І справа не в тому, що нас кинуть тупо як м’ясо після 30 днів навчання. Справа в тому, що люди навіть не розуміють, куди вони попали. А я розумію, більш ніж…саме тому розумію, чим для мене це закінчиться.

Звісно, мені хотілося б перевестись в іншу частину, послужити там до кінця війни, а потім?..

Потім ми поїдемо нахуй звідси. Не суть важливо, у комп’ютерній частині я буду служити далі чи там, куди мене кинуть. Я виживу. Як той паразит, котрого неможливо знищити. І ми поїдемо, як тільки це стане можливим для чоловіків. Мені не настільки важко вивчити німецьку, наскільки жити в країні, система якої вбачає в тобі лише шмат м’яса з автоматом.

Мабуть, більш зваженого рішення, від мене не слід було чекати..і ця думка буде єдиним, що за будь-яких умов заставить мене все це пройти. Просто щоб не мати нічого спільного з цією системою…

Мабуть, той випадок..

Коли в тебе стало ще більше поваги до військових, з розумінням в яких станах і вигляді їх відправляють, і менше розуміння, як можна бути такими виродками і відправляти всіх попід ряд…

Звідси було два шляхи..

..обидва вели на смерть . На жаль, це не гра слів чи “цитати великих самогубців”. Просто сьогодні я…повноцінно став військовослужбовцем. До речі, у військовий час в них ще менше прав ніж у цивільних. Тож…молитися? Гм. Це тут не допоможе. Бо з сімох кругів пекла я вдало приземлився десь на другий або шостий – дивлячись, звідки рахувати.

Проблема навіть не в моєму небажанні створювати комусь (а, точніше, Олександрі) проблеми. Проблема в тому що якщо щось зі мною трапиться це буде ще гірше.

Сьогодні одна психологіня розтлумачувала мені, як тупо померти скоротивши собі віку, і як би пишалася мною Олександра, якби я помер героєм, підірвавши себе з кимось ворожим. Я не хочу називати жінку тупою звіз…кхм, але в неї якесь жахливе уявлення про наші взаємовідносини..

Життя воно ширше, ніж його бачать працівники навчальних центрів. .