Протягом життя ми втрачаємо свої “ідеальні частини”. Для звичайних людей то, мабуть, нічого, але коли ти перфекціоніст – це нагадує відрізання шматків від цілісної особистості.
Якось в дитинстві, принаймні як воно відклалось в моїй пам’яті, мене жбурнули на машину. Точніше машину в якій був обрізаний дах. Я не певен, що це було перше травмування за життя, але так я отримав свій шрам на лівій нозі і свої перші чотири шви на тілі.
Інший випадок був пов’язаний з тим, що знаходячись у бабусі, я поліз на трубу покликати матір. Причина? Дивна і дурна. Екгем. Мені треба було витерти дупцю. Тож про вік не питайте. Нога зісковзнула із труби що лежала на землі, і…так я отримав рану калитки, напоровшись на арматуру, що стирчала з землі. Все зашили і “заклали на місце”, але так в мене з’явився ще один шрам на досить дивному місці.
Третій випадок стався також в дитинстві. Коли я спускався з залізної гірки. Знизу балувався мій старший брат, котрий сидів в її основі. Коли я поїхав я злякався, що в’їду в нього, і заструмив палець між металевою трубою качелі і полотном котре було також з металу. Ні, тоді мені не відрізало пальця. Але з тих пір на мізинці в мене став красуватись ще один шрам.
Років так в 15 мені зламали ніс під час новорічних свят. Якісь гопники, бо ж ми спокійно відпочивали у своїй неформальській тусовці. На нас накинулись і…з тих пір, мабуть, мій ніс такий який є.
Цікаво, що всю юність я був більш обережний ніж раніше. Тож особливих травм (окрім душевних, звісно) не отримував. Років у 17 мені вирізали варикоцеле. Приблизно три шви. Але те не рахується.
Смішно, але більшість травм я отримав у місті, в якому зараз живу. Якось я ледь не вибив собі око, коли поставив дошку на камінь, на один бік поставив аличу, на інший бік натиснув ногою. Зараз смішно, тоді було не дуже. Але вона потрапила мені прямо у око. Було боляче. Дуже. Часом мені здавалось що через це в мене одне око бачить все у більш жовтих тонах, але з часом я дізнався з інтернету, що це властиво багатьом людям.
В цьому ж місті років у 10-12, мабуть, я набрав у пластикову пляшку газу з запальнички і…підпалив його. Як результат – був опік пальця, але відносно несерйозний бо зараз його і не видно.
На лівій руці є маленький шрам – і я точно пам’ятаю, що він від арбуза. Точніше від ножа який зіскочив. Так само як на іншій руці є шрам звідси ж, котрий був отриманий старим ножем, який різали кропиву курам. Вже не пам’ятаю, як саме я отримав той шрам.
На брові в мене є шрам від удару о двері. Це вже з військових часів, коли я в темряві втрапив лбом у дерев’яні двері.
Один з самих дурних шрамів, точніше не шрамів, а майже відрізану частинку себе, я отримав коли ремонтував велосипед. Я крутнув колесо, намагався зупинити дискове гальмо рукою, і мій великий палець потрапив між гальмом і диском. Кінчик пальця майже відрізало. Але, дякувати Павлу, ми доїхали до лікарні, там рану обробили і все обійшлося. Я не зовсім відчуваю цей кінчик, але палець виглядає як звичайний. Саме він став причиною для цього допису.
Протягом життя ми втрачаємо свої “ідеальні частини”. Ми стаємо зруйнованими. Не такими як інші чи як нас створила природа. В мене виникає сум, що певні частини мене вже не будуть такими, якими б мали бути. Але я не можу з цим нічого зробити, тож чи варто сумувати через це? Я поки що ще шукаю відповіді на питання, що сильніше відрізає від нас частини – залізо, чи негативний досвід, отриманий від певних людей? Схиляюсь більше до другого.
В мене безліч неідеальних частин, з якими я навчився жити. Я змирився з тим якими вони є. Колись я думав, що якби втратив хоч частинку себе – то було б краще померти, ніж лишитись з каліцтвом. Але якщо так мислити – треба було стрибати з того моста у 17 років, бо перше своє серйозне каліцтво я отримав саме тоді.
В світі є багато людей гарніших за мене чи вас. Ідеальніших за нас. Та що з того? В широкому сенсі? Це не робить їх важливішими за нас. Гарнішими (в більш широкому сенсі) за нас. Кращими чи ще якимись. Просто в кожного свій шлях, так само як кожен народився за певних умов, в певному місці, і в певній сім’ї. Це не страшно що ти можеш бути не багатим, чи мати якісь вади – головне не робити ці недоліки сенсом свого життя. Не фокусуватись на них і не надавати більше значення. Моя камера потерта, але вона все ще робить чудові знімки. Я теж потертий, і роблю, часом, чудові речі. Це ніяк не залежить від фізичного стану.