Вчора, а точніше вже позавчора у нас з гнізда випав горобець. Ну, тобто. Не у нас, а у птахів, що під дахом завелись, він випав і його знайшла наша Варя. На подив не встигла замучати, тож дістав його з-під пенька, куди він якимось чином забився. Постало питання що з ним робити далі. Варіанти розділились між “рятувати” і “рятувати”. Пробував годувати, горобець не їв. Вирішив покласти його у коробку, викласти її сіном і розмістити ту коробку неподалік від гнізда. Я задався питанням – що я можу зробити в цій ситуації. І прийшов до висновку що нічого. Але задався іншим питанням, крізь призму того, що він скоріш за все не виживе. Що гірше, повільно чи швидко померти? Тобто, цілком логічне питання з точки зору – ви б хотіли поступово протягом тижня помирати від голоду (знаючи, що вам все одно 100% світить померти) чи ж померти швидко?
Цей світ цікавий (ні) тим, що нас в ньому часто ставлять перед фактом вибору, котрий ми маємо зробити, коли вибір не є вірним в будь-якому ключі. Тобто як в грі. Якщо тобі дають на вибір два варіанти – у 90% випадків ти вибереш невірний. Бо ти поступиш так, як би ти поступив, опинись в цій ситуації. І потім диву даєшся, коли для “ачівки” чи “вірного ходу сюжету” тобі потрібно зробити так, як тобі не хотілось спочатку.
Сьогодні зранку я думав, що його вже немає в живих. Але сталось диво. Його батьки знайшли його там, мабуть підгодували, і він…живий. Дивиться на мене. Його батьки щось там щибітали мені. Впевнений, що вони не дуже розуміють, що то я зробив з їх дитиною. Я й сам не зрозумів, бо я звик що всі ці історії закінчуються смертю створіння з різницею в часі. Година чи день. Ми спостерігали багато смертей кошенят за останні пару років. Когось намагались відігріти, когось просто не ставало зненацька. З роками ти не чекаєш на диво, ти чекаєш на ще одну смерть. Мабуть вже навіть не важливо чию – людини чи тварини. Смерть як вихід за межі цього світу виглядає не більше ніж просто вихід за двері приміщення, де відбувається якийсь двіж.
Дивно писати це, і натрапити попутньо на пісню. Най буде епіграфом…
“Зірки на небі палають
Сусіди за стіною знову вмирають
Чи буде завтра не знаю
Але я гадаю
Ти тут і я тут не назавжди
То будемо справжні
Ти тут і я тут, не назавжди
То будемо справжні..”(с)ba.latskii
