Одразу уточню, що режисером фільму виступив Бенжамен Гедж – щоб була можливість хоч якось його знайти. Про що цей чудовий, маловідомий фільм? Продовжувати читання Подивились “Вільний і сплячий” (2013)
Позначка: відгук
Подивились Безпечне освітлення (2015)
Чи багато фільмів ви дивитесь з субтитрами? Я ні. Але є такі, котрі не мали озвучки, тож дивитись доводиться мовою оригіналу. Це незвичний і цікавий досвід, але мова піде не про нього, а про сам фільм. Продовжувати читання Подивились Безпечне освітлення (2015)
Подивились Одержимість (1981)
Мені подобається епоха фільмів 80-х. Зазвичай я не дуже полюбляв чорно-білі фільми (до того як побачив “Псіхо”), тому фільми 70-80 були крайніми роками, до яких я опускався коли шукав що подивитись. Продовжувати читання Подивились Одержимість (1981)
Подивились Останні дні Емми Бланк (2009)
Чого взагалі можна очікувати від фільма, назва якого вже вказує на те, чим закінчиться вся історія? Але не у випадках, коли це фільм Алекса ван Вармердама. Продовжувати читання Подивились Останні дні Емми Бланк (2009)
Подивились Венера в хутрі (2013)
Не перестаю дивуватись, як дивно дивитись такі-собі “театральні постанови” у вигляді кіно, але минулий досвід з Догвілєм показав, що мені може бути цікавий такого формату фільм. Про що він?
Фільм розповідає історію двох людей – режисера Тома і актриси на ім’я Ванда. Том хоче поставити театральну постанову за мотивами роботи Леопольда фон Захера-Мазоха – Венера в хутрі. Але йому ніяк не вдається знайти актрису, яка б могла ідеально підійти до головної ролі. Аж раптом, до театральної зали заходить актриса, яка має те ж саме ім’я що і героїня роману – Ванда. Не дивлячись на свій, дещо, нахабний характер, котрий одразу ж починає бісити Тома, з кожною новою хвилиною вона ще більше розкривається як та, хто зможе чудово зіграти головну роль п’єси. Але…де закінчується п’єса, а починається реальність?
Свого часу я запитав одну дівчину, чи можна вважати, що будь-яка творчість, в тому числі її (фанфіки) є відображенням внутрішніх бажань і думок. Тоді я отримав ледь не протест на ці слова. Бо ж це “виключно видумка”, але на чому вона базується? Так само в цьому фільмі ти задаєшся питанням, чому саме режисер для своєї дебютної роботи вибрав саме цей роман і чим він його надихнув. Протягом фільму стає зрозумілим, що режисер (п’єси, не фільму) певним сенсом хоче прожити те, що викликало в ньому неабиякий захват. Він, неначе, хоче висловити свою “оду” твору, котрий відгукнувся в ньому чимось дуже близьким.
Венера у хутрі є останньою з адаптацій цього твору під режисурою Романа Поланськи. Казковим чином цей фільм випав нам у перегляд перед Новим роком, і я був би дуже не проти, якщо б увесь рік ми дивились лише картини такого рівня. Це безпрецедентна історія про двох людей, які лишаються віч на віч в пустій театральній залі, і між ними відбувається справжня магія, коли тобі приємно спостерігати цю хімію між акторами і персонажами. Якщо Догвіль показав мені, що для цікавого сюжету достатньо лише сцени і мінімальних декорацій, то Венера у хутрі показала, що для цікавої історії достатньо не більше двох акторів.
Чи рекомендую до перегляду? Так, звісно. 9 з 10! 🙂
Ps а ще ми тут можемо спостерігати чарівну гру чарівної Еммануель Сеньє. Думаю, без неї ця роль не була б настільки видатною ^_^
Подивились Банди Нью-Йорка (2002)
Дивно дивитись фільм, якому ледве не стільки ж скільки і тобі. Одразу прокручуєш в голові скільки тобі тоді було, що в тебе було в житті, які події припали на цей час. Приблизно так само ти дивишся фільм, і намагаєшся зрозуміти, як саме і чим жили люди в ті часи.
Питання міграції завжди викликає суперечки, особливо серед корінного населення. Все це веде до воїн і розподілу влади на різних територіях. Саме про це і ведеться розповідь у фільмі Мартіна Скорсезе – Банди Нью-Йорка. Я не хочу переказувати сюжет і згадувати персонажів, давайте просто пройдемось по відчуттях. Це той самий фільм, котрий ми вдвох досі не дивились, тим цікавіше було дізнатись, що ж саме так викликало захват у людей, що фільм отримав стільки нагород.
В більшості випадків список імен акторів може сказати тобі, яке кіно ти будеш дивитись. І якщо звернути увагу на те, хто був у фільмі на ролях – можна сміливо сказати, що фільм просто не міг провалитись хоча б за безліч відомих імен. Але що ховається за ними?
Історія досить звична, коли в дитини вбивають батька і вона планує помститись. Це не перший і не останній раз, коли вже з початку фільму ти розумієш, який в нього буде кінець. Але сюжет розкручується, і тобі починає здаватись, що все буде зовсім не так, як здавалось. Ти навіть робиш теорії про те, хто ж буде “тим самим”, хто переверне історію у свій бік і напише її. Але…
Щось починає йти не так приблизно у другій половині фільму. Коли карти відкриті, ти розумієш хто є хто і які в нього цілі, але, що важливіше – персонажі знають те ж саме. І тут ти стикаєшся з дурістю, котру неможливо ніяк пробачити. Чому? Ну…бо ж. Пів фільму нам показують персонажа, який живе на принципах. Він розповідає про те, що “ніколи не вбивав чесних людей, окрім…” – але… В інший момент він же починає резко ненавидіти людину, яку ще кілька хвилин тому восхваляв і возносив до небес. І в тебе виникає певний дисонанс – як так? На чому заснований світогляд персонажа, якщо він в один момент каже і робить одне, а в інший змінюється так, що тобі стає важко зрозуміти “що то було?” – першу половину фільму.
Головна трійка акторів (хоча відомих імен тут половина списку) зіграла чудово першу половину фільму, і…дивно другу. Є певні елементи романтики, які не розкриваються. Є певні елементи дружби, яка руйнується. І в цілому, якщо так замислитись, увесь фільм про те, що усі гівнюки. Просто одні через те, що ними народились, а інші – бо їм здається, що в цьому світі так легше жити.
Фільм було цікаво дивитись всі майже три години. Але є мало причин, через які б я міг порекомендувати його до перегляду. Він не гірший за схожі фільми, але чи кращий?..
Подивились Кримінальні коханці (1999)
Фільми Франсуа Озона діляться на дві категорії – або вони вас захоплюють, або…вас не влаштовує кількість одностатевих і дивних взаємовідносин, і ви відхрещуєтесь від перегляду його фільмів.
Подивились Псіхо (1960)
Відносно давно ми дивились серіал “Мотель Бейтсів”, історія якого була заснована на книзі Роберта Блоха. В свою чергу сам серіал був заснований на фільмі 1960 року, про який і піде мова. Чи варто дивитись фільм після серіалу?..
Якщо напряму порівнювати фільм і серіал, то робота Альфреда Хічкока хоч і є більш короткою розповіддю тієї ж (майже) історії, я відзначив для себе моменти, які через які тобі просто цікаво дивитись цей фільм, не дивлячись на те що головну фішку історії ти вже знаєш. І першим з цих моментів є актори. Знаєте, є, все ж таки, якийсь шарм в тому, як раніше виглядали актори. Тобто, ти бачиш актрису, котра грає головну роль. Вона гарна, але немає оцієї “штучності” зовнішності. Про це говорить, хоча б, не ідеальна посмішка (котру зараз у фільмах і серіалах можна побачити навіть у персонажів-безхатьок).
Другий момент це те, як завдяки музичному супроводу і картинці в цілому тобі дають постійне відчуття тривоги. Наче от-от щось має трапитись. І це не метод залякування у вигляді скримеров, який зараз популярний у кінематографі – тут є якийсь “внутрішній” страх. Я б назвав це страхом невідомості. Щось схоже було під час перегляду Сяйва, Стенлі Кубріка.
У фільмі головна героїня вкрала велику суму грошей, і в той же час персонаж постійно замислюється над тим, чи правильно вона зробила, чи ж ще не пізно повернутись назад, і спробувати якось все виправити. Це, знову ж таки, показує більший рівень емоційності персонажа, ніж зустрічається у сучасному кіно, коли будь-яке вбивство чи пограбування робиться холоднокровно, без долі сумніву в тому, чи слід було це робити.
Не дивлячись на той факт, що фільм вийшов більше 60 років назад, його цікаво дивитись зараз. Він має свій колорит і свій смак, через який виділяється на фоні пустих сучасних фільмів у жанрі триллер. Я б рекомендував його до перегляду не як альтернативу чи заміну серіалу, а, скоріш, додатково. Фільм демонструє нам нові сторони, показуючи більш типову і звичайну історію, ніж дещо “осучаснений” серіал.
Подивились фільм “Перед світанком” (1995)
Дивно дивитись фільм, який ти не міг застали в дитинстві, бо…тобі було лише 5 років?..Але зараз ти вже старший за персонажів, які фігурують у фільмі і як він сприймається тепер?
Перед світанком – це романтична історія, котра починається з того що двоє незнайомців Джессі (якого зіграв Ітан Гоук) і Селін (яку зіграла Жулі Дельпі) опиняються в одному потягові. Кожен їде по своїх справах, але як тільки їх шляхи пересікаються вони розуміють, що бачать один в одному дещо більше, ніж просто попутчики, і вирішують провести разом один день.
Чим далі вони пізнають один одного, тим більше в них знаходиться як розбіжностей, так і компромісів стосовно тих чи інших речей. Не в останню чергу це пов’язане з тим, що їх життя проходило у двох паралельних всесвітах – Джессі родом з Америки, в той час як Селін народилась у Франції. І протягом всього фільму ти бачиш певну різницю в ментальності, різному відношенні до моментів, які їх оточують напротязі їх прогулянки. Не в останню чергу різність сприйняття ще і в тому, що Селін з більш заможної родини, в якій вона народилась і росла в любові, в той час коли батько Джессі не дуже хотів, щоб той народився. Тож можна сказати що вони зовсім різні люди і, мабуть, за межами цієї ситуації навряд чи б знайшли спільну мову, але, також, це є причиною, через яку вони не можуть відірватись один від одного.
Фільм немає якогось “екшену” і це, радше, спокійна історія про двох незнайомців, котрі викладають карти на стіл, дивлячись на реакцію іншого. В той же час цікаво споглядати на те, як, здавалося б, різні світи знаходять якісь спільні речі, котрі їх об’єднують. У фільмі багато міркувань на різноманітні речі, котрі чомусь нагадали мені фільм Німфоманка Ларса фон Трієра. Сама ж ідея взаємовідносин чомусь відгукнулась однією з серій серіалу “Споріднені душі”.
Чи варто дивитись цей фільм? Ну…в ньому немає жартів як у легких французьких комедіях чи якоїсь глибокої сюжетної лінії, але часом нам цікаво подивитись історію про двох людей, котрі є, як я люблю їх називати, “ідеальними незнайомцями”. Тобто людьми, котрі зустрілись випадково і ця “випадковість” здається сама по собі не випадковою, про що говорить їх зануреність один в одного. В якомусь сенсі мені не вистачало якоїсь…гм. Я б сказав, що фільм має певну незавершеність. І це не дивно, бо через дев’ять років після виходу оригінального фільму вийшло продовження (Перед заходом сонця), а ще через дев’ять років вийшов третій фільм (Перед північчю). Втім, це зрозуміло, коли ти дивишся фільм зараз, але сам по собі фільм як такого кінця не мав.
Я б радив його для перегляду, якщо вам хочеться просто цікавої романтичної, легкої історії на один вечір 🙂
Подивились серіал Обвинувачені (2010)
Подивились один з серіалів, котрий відносно нещодавно отримав американську адаптацію. Але…чи не англійські детективні історії найкращі? От і я про те. Тому раджу дивитись саме цю версію.
Це серіал-антологія, котрий містить в собі кілька історій (серій 10, а історій, скоріш, 9.5), кожна з яких майже не пов’язані одна з іншою. Є обвинувачуваний, справа якого розглядається в суді. Протягом серії нам стає відомо, як саме та чи інша людина опинилась на лаві підсудних і що спонукало людей до порушення правопорядку. Звучить сухенько? Ну…давайте розберемось.
Є кілька варіантів, як ведеться оповідання. Один з варіантів це “розповідь у фарбах”, з додаванням певних фактів, котрих могло і не бути. Інший це історія в тому вигляді, в якому вона відбувалась. Кожен з сюжетів досить оригінальний і дає можливість подивитись на вчинки людей під різним кутом у різних ситуаціях, котрі іноді могли б здаватись абсурдними, але допоки ти сам в них не опиняєшся. Кожна серія це як окремий фільм, тривалістю у майже годину, тож слід бути готовим, що цей серіал не подивишся за кілька вечорів.
З плюсів цікаві історії, наявність відомих акторів (як приклад, де ви ще побачите Шона Біна у жіночому одязі з нафарбованими ногтями і з довгою перукою? Отож бо!), відносно невелика кількість серій. З мінусів…мабуть лиш те, що серіал під настрій. Тут немає якихось жартів чи чогось, що б могло відвернути від історії в більш позитивному ключі, а історії досить важкі. Тож якщо у вас немає відповідного настрою під перегляд, то краще відкласти до інших часів.
В цілому ж мені самому серіал сподобався, тож раджу до перегляду 🙂