День за днём, пролетают быстро…
Щось кудись пішло, але що і куди – не зовсім зрозуміло. Налякав я їх? Чи, навпаки, розізлив? Мабуть, вже й не суть важливо. Але шуму я тут мав все одно більше, ніж багато інших. А шум дозволяє хоч якось виділитись з натовпу. Цього достатньо? Авжеж!
Люди зустрічаються досить різні, багато з особливостями, загалом психічними. Але фізично теж є багато людей з особливостями. І це слід враховувати саме тобі. Поки ти тут.
Життя нагадує Жовту стрілу, де хтось з пасажирів був у потязі і був його частиною, а хтось просто їхав на ньому. І здається, що я все ще їду десь ззовні. Наскільки це можливо, висунувшись з вікна.
Один хлопчина сказав, що я нічого не шарю в армії, тому не можу казати що “армія то срака”. Що забагато пролежав у лікарні. І все таке. Але ж, справа в тому, що я ніколи в не казав про себе, як про бравого вояку. Я той, хто просто пише історію. Часом свою, часом чиюсь..
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.